Я знаю цю дівчинку, вона досі бігає у касці та посміхається

Давно ясно, що під час обговорення будь-якого епізоду насильства в мережі у жертви завжди з’являються не лише ті, хто співчуває, а й обвинувачі. Цьому неприємному явищу присвячують цілі наукові дослідження, які зводяться до одного: людині необхідна базова безпека. Жити у світі, де події трапляються просто так, а не в нагороду за хорошу поведінку чи в покарання за погану – тривожно та незатишно.

Але є ще одна грань цього явища. Це колишні жертви, які теж пережили таке, і ось тепер чудово почуваються. З ними нічого не сталося.

– Мене били, і нічого! Людиною виріс! – б’є себе кулаком у груди двометровий бамбука-тато, потрясаючи ременем з металевою пряжкою. – Я за фізичні покарання. А то ніжні всі стали, щойно – до психотерапевта біжать.

– Ой, бо на мене після дискотеки не нападали! – пирхає благородна літня жінка. – Але я швидко збагнула, що до чого, навчилася. Як заряжу, як рушу в лоб коліном, а потім його сумочкою, сумочкою. За психологами не бігала, ось ще. Обтрусилася і пішла!

– Потрібно ж підготувати людину до майбутнього життя! – Всерйоз заявляє благородний сивий дідусь. – Життя – це біль, страждання, а не ці ваші хіханьки та хаханьки. Що ж уже й чіпати не можна нікого? Може, й сказати нічого не можна? Ось я, ось мене…

Від цих заяв колишніх жертв «я ось те саме пережив, і не розвалився» – ще болючіше. Але чи вони «не розвалилися»?

Як на мене, єдиним доказом того, що ситуація пережита і пережита благополучно, є можливість спокійно, доброзичливо та зі співчуттям ставитись до жертви. Не впадати самому в паніку щоразу, зливаючись із жертвою. Не захищатися від болю мозолем на душі, стаючи байдужим. А спокійно співчувати, увійти в її становище, і тут же вийти, не божеволіючи. І ще. Здоров’я – це сказати: зі мною так робили, але я так не робитиму.

Це і є опрацьована (часто при цьому потрібен помічник) травма. І опрацьовувати її не соромно. А ось кричати “зі мною так робили – і я буду”. Або «ніжні всі стали». Або «ну й що, ми ж нормальними виросли, а то зневажають зовсім» – це не норм. Якщо на будівництві на тебе впала цегла, нормально полежати в лікарні небагато, вилікуватися та виписатись. Бігати та посміхатися – ненормально. Це не про відсутність травми. Це про інше.