«Розведена з причепом — мимо». Монолог самотньої мами — про особисте життя, якого немає
За майже 8 років самотнього батьківства я прочитала десятки статей і форумів з ключовими словами «стосунки», «матір-одиначка», «життя після розлучення» і таке інше. І щоразу психологи з інтернету надихаюче запевняють: «Жінка з дітьми може бути щасливою! Просто відкрийте цей світ! Ви не тільки мати, у вас потреби! Хороший чоловік покохає не лише вас, а й вашу дитину».
Знаєте що? Здається, психологи в інтернеті брешуть. І «щасливі матусі та дружини», які стверджують, що їхня подружка з п’ятьма дітьми щасливо вийшла заміж, — теж. А якщо всі ці люди не брешуть, то чи можуть відповісти на кілька запитань?
1. Коли одинокі батьки мають із кимось знайомитися?
Самотня мама живе як дім — робота — школа/дитячий садок — дім. Якщо поряд немає бабусі, яка готова по буднях, у вихідні та свята забрати дитину до себе, годувати, робити з ним уроки, у соло-мами просто немає можливості «вийти у світ» — туди, де люди, за чутками, знайомляться один з одним. другом: у музей, театр, бар, басейн і куди там ще ходять вільні та самотні. Я вже не кажу про те, що підійти і познайомитися з живою людиною стало ніби непристойно, одразу складається враження, що ти порушуєш чужі кордони.
Ах так, ще є няньки – година коштує від 200 гривень до 500 за годину. На дорогу треба витратити годину/дві, просидіти в кафе в очікуванні щастя — ну хоча б години зо три. У кафе заради пристойності треба щось випити — хай нехай гривень 100. Усього: майже тисячу гривень треба витратити, щоб просто кудись вийти — зустрітися з подругою чи в кіно.
2. Скільки разів на місяць можна дозволити собі отак «присвятити час собі»? А коли в цих самих стосунках «полягати»?
Припустимо, самотньому батькові вдалося якимось дивом знайти партнера і його, припустимо, взагалі не бентежить спочатку, що в цієї прекрасної жінки є дитина. Згадуємо про режим будинок — робота — дитячий садок/школа — будинок. Бачите тут порожнечу, в яку можна вписати романтичне «давай сходимо на каву?» чи «може сходимо в кіно?» От і я не бачу. Ах так, самотня мати не повинна забувати про себе, вона ж жінка!
Не зациклюватися на дитині? Давайте так: ви готові приготувати моїй дитині обід і зробити з нею уроки, щоб я хоча б пару днів на тиждень на ньому не зациклювалася? І нагадую про тисячу за вечір (мінімум), які доведеться віддати за вечір кохання.
До речі, щодо «вечора кохання». Ось ми якимось дивом випили кави та подивилися кіно. Відносини набувають все більш серйозних обрисів.
3. Де всі ці мами з п’ятьма дітьми працюють над продовженням цих відносин? І, головне, де зараз їх діти?
Тут же трьома годинами не обійдешся. Тим більше, коли в голові лічильник «Ну ось, ще 500 гривень сіттеру», сильно не розслабишся, знаєте. А чоловікові ок, якщо жінка поглядає то на годинник, то в телефон, бо «улюблене ведмежа загубилося» чи «мамо, а ти приїдеш почитати казку»?
І ще: мені, наприклад, хочеться спілкуватися із друзями. І раніше, коли у кіно показували кіно, було важливо дивитись новинки, фестивальні прем’єри. Ще я люблю читати і просто на самоті дивитись серіали та фільми Вуді Аллена. Тобто у свій графік, де є робота з 10 до 6-7, дитина, якій точно треба допомогти зі школою, вислухати її істерику та розповіді про першу закоханість (бо якщо «жити своє життя», то йому не буде кому про це розповісти ), побутові справи і ті самі рідкісні зустрічі з друзями, вилазки в кіно та на фітнес, мені ще треба якось вписати стосунки.
У мене є відчуття, що якась із сторін точно постраждає. Або дитина буде кинута (знов-таки — було б на кого кинути), або в будинку не буде їжі та чистого одягу, або у мене не буде мого, того самого особистого життя, або я нескінченно писатиму партнерові: «Давай не сьогодні. Сьогодні я зустрічаюся із подругою».
4. А чи потрібні такі стосунки другій людині?
Якій доведеться постійно підлаштовуватись? Який, якщо я правильно уявляю собі стосунки, захоче разом проводити вихідні, кудись ходити вечорами, можливо, разом їздити у відпустку, наприклад? А я не можу поїхати у відпустку без дитини, бо 1) а де тоді буде дитина? 2) а коли він поїде у відпустку, якщо я витрачу гроші на свій відпочинок без неї?
Мені здається, самотній батько може побудувати стосунки лише у двох випадках.
Його дитиною займається хтось інший : колишні дружина/чоловік або дуже лояльні бабусі, які згодні бути з дітьми, поки ти, як пишуть ті самі психологи, «реалізуєш себе як жінка».
Його дитиною не займається ніхто.
Ну от просто батько не вважає важливим почитати дитині на ніч казку, звозити її на гуртки, постаратися хоча б раз на рік вибратися на море чи похід чи гори. Але мені здається, що до певного віку дитині важливий надійний дорослий поруч. І до певного віку дитина, ну так уже виходить, буде на першому місці, бо вона має добре харчуватися, одягатися, розвиватися, вчитися, просто жити щасливе життя. Забезпечити її – мій прямий обов’язок.
Причому у мене ще не найсумніший випадок: у мене таки є можливість раз на місяць покликати сіттера (лічильник у голові при цьому крутиться як ненормальний), часом син навіть проводить пару днів з батьком (рідше ніж раз на місяць) і влітку він на два тижні їде до моєї мами до села. Ось і весь мій вільний час. Протягом якого я намагаюся зробити все, що не вдається зробити з дитиною: наприклад, сходити на «дорослу» виставу або просто побути вдома в тиші. Але цей «вільний» час закінчується, не встигнувши розпочатися.
Не хочеться торкатися типового «розведена з причепом — повз» з тиндеру, хоча й цього чимало
І я, чесно кажучи, чудово розумію такий підхід, бо читайте описане вище. У батька завжди за спиною тягар проблем та складнощів, стикатися з якими готові на все. Я сама насилу все це виводжу, важко уявити, що хтось готовий зі мною цей вантаж добровільно розділити. Та й мети у мене такої немає.
Просто за всі ці роки я стільки разів чула від родичів та друзів: Ти ще знайдеш своє щастя! Молода ж», що це навіть дратувати. Тому що всі розповідають чарівні історії про “і з трьома заміж виходять!” і ніхто не говорить про реальне життя. Як у кіно, знаєте: у головних героїв начебто є діти, але час від часу вони просто зникають. Навіть немовлята! Ось коли треба сходити на побачення, дитина зникає, а коли треба побути гарною мамою, вона раптом з’явилася. І всі щасливі!
Тож невтішний висновок: по-справжньому самотні мами залишаються самотніми, а вірити статтям в інтернеті не можна. Цій можете також не вірити і продовжувати чекати дива. Ну хіба мало!