Дочка не любить мою маму і не приховує цього. Бабуся ображається, провокує доньку, а потім знущається
Моя дочка народилася в іншій країні, батько іноземець. Втекла я від нього, отримавши дозвіл на вивіз дитини, повернулася додому. Жили в Азії. З чоловіком особливо не лаялася, до останнього грала роль коханої дружини. Обіцяла, що як тільки налагоджу тут життя, то його перевезу, громадянство зроблю. Але цього робити не планую, знайти та відібрати дитину не зможе, бо бідний, на щастя. Ще й у боргах залишила (купував нам квитки).
І родичі в нього бідні, їм там один на одного начхати. Багаті з бідними не дуже дружать. Не прийнято питати про особисте життя, у всіх свої проблеми. Це тільки тут у кіно показують, як весь клан полює на когось. Тож вирішила тут влаштовувати своє життя з дитиною.
Бабуся (мою маму) дочка побачила вперше і не полюбила її. Каже, що вона стара і негарна. Вихователі в садку теж літні, але їхня дочка любить. Зрозуміло, я з нею 1000 разів вела розмову і карала, і лаяла. Дочка має проблеми з вихованням, я це визнаю. Вона всі почуття висловлює відкрито, не вміє тримати у собі. Жила серед емоційних людей і звикла так поводитися.
Я там була в глибокій депресії, не приділяла достатньої уваги їй. Загалом, дочка кричить на бабусю, каже, щоб йшла, що не любить її, щоб не чіпала її. Може жбурнути в неї речі. Спочатку бабуся намагалася завоювати її кохання подарунками, купувала їй багато іграшок, але все марно.
Тепер бабуся почала провокувати та віддзеркалювати. Ходжу і спостерігаю за “двома дітьми”, мовчу. Але моя мама не збирається зупинятися, постійно каже доньці, що вона погана дівчинка, що не любить її, а любить інших дітей. Каже, щоби не підходила до неї, радить їй «валити» до іншої бабусі (до свекрухи). Це відбувається коли моя донька вже заспокоюється і хоче примиритися, прощення просить. А бабуся із задоволенням починає говорити їй такі слова.
Потім знову починаються скандали та образи. Бабуся в ті моменти, коли дитина хоче примиритись, включає позицію: я тобі не вірю, так було 100 разів. Дитина плаче. Роблю зауваження матері, щоб вона припинила психологічний терор, адже вона доросла людина, не треба так чіплятися до 5-річки. На мої слова мама, ясна річ, ображається. Починає мені дорікати, що налаштовую дочку проти неї, що розмовляю з нею роздратовано.
Я й справді нервова, іноді прослизає грубість, хоча намагаюся себе контролювати. Я й із дочкою так. І вже пояснювала мамі, що це просто нерви, а не моє ставлення до неї, що я стомлююся. Все марно.
Все це триває півроку. І тепер моя думка змінилася не на користь “бідної бабусі”. Спостерігаючи за тим, як мати спілкується з моєю донькою, почали спливати власні дитячі образи. Раптом зрозуміла, що моя мама – тиран. Їй приносить задоволення задавити авторитетом і почуттям провини. Вона і мені при найменшій розбіжності нагадує, яка я невдячна, постійно критикує.
До цього я завжди була переконана, що маю ідеальну маму, дуже тепло до неї ставилося. І найменшої думки не припускала, що з нею щось не так. Тепер вона відверто заявляє, що дочка псує наші з нею стосунки, що часом ненавидить і її, і мене.
Я шокована тим, що відбувається, звичайно. Як тут не бути нервовою? Не знаю, як вчинити. Морально дуже тяжко. Дочку я не можу миттєво змінити. Та й з іншими людьми проблем вона не має. Але бабусю не любить. І, чесно кажучи, мені вже здається, що моя дочка не така вже й неправа. Доросла людина не повинна, напевно, так поводитися. Зараз ми не можемо жити окремо від матері. У садок відводжу дочку сама, а от забирати доводиться бабусі. Сама не встигаю.
До речі, маму завжди любила і боялася заподіяти їй біль. Я по житті розмазня, у мене інший характер. І тільки зараз я почала розуміти, як жахливо вона чинила, коли говорила своїй 16-річній дочці, яка заїкалася (мені): «Іди одержуй інвалідність, хоч якийсь толк від тебе буде». А тоді навіть думки не було, що вона не права.
Боюся, що коли залишимося з матір’ю, то сама зі своєю донькою контакту і душевної близькості можу позбутися… Але я не хочу розривати зовсім стосунки з матір’ю.Як розрулити ситуацію?Як мені поводитися?