Дратує пасинок, хоча він дуже гарний хлопчик
У шлюбі із чоловіком 7 років, нашій дочці 3 роки. Але разом із нами живе його син від першого шлюбу – йому незабаром 15. Він прекрасна дитина: навчається майже на відмінно, добрий, завжди допомагає, з 12 років сам собі на хотілки заробляє (допомагає чоловікові). У принципі пасинок дуже вихований, слухняний, ніколи не обмовляється.
З батьком іноді може спробувати з’ясувати стосунки, але це типовий підлітковий бунт: кілька хвилин крику, година сидіння в кімнаті, тому що “його величність” образилася і знову ідеальна дитина. Але при всьому цьому я відчуваю жахливу ненависть до пасинка!
Незважаючи на те, що всі ним захоплюються, хвалять мене і чоловіка, яка дитина чудова, а я її ненавиджу. Мене все в ньому дратує: як він є, як сміється, його манера промови, його нерішучість, його голос, зовнішність…
Абсолютно все мене в ньому дратує. Мені за це страшенно соромно, розумію, що хлопчик нічого поганого не зробив. Він завжди намагався налагодити зі мною стосунки, намагався бути милим, намагався догодити. Навіть мамою мене почав називати, хоча він пам’ятає свою рідну маму (вона померла, коли йому було трохи більше трьох років).
Мені соромно за це, адже пасинок ні в чому не винен, він прийняв мене, полюбив, але ж не зобов’язаний був, та й я його любити не зобов’язана. Я можу на нього накричати просто так, штовхнути, вдарити. Зриваюся на ньому через свою слабкість, а потім реву, бо шкода його. Шкода, тому що він бачить, як я керуюся сестричкою і як з ним спілкуюся. Я нічого не можу з собою зробити, просто ненавиджу його.
Мені так добре, коли його немає вдома, завжди відпускаю його на будь-які гулянки у будь-який час, аби побути з чоловіком та донькою без нього. Я розумію, що це жахливо, я не хочу, щоб він почав ненавидіти мене, ненавидіти молодшу сестру та батька за те, що привів мене до дому. Але що мені робити – я не знаю, як упоратися зі своїми почуттями.
Я хочу бути щасливою тільки в нашій родині втрьох, але збагрити кудись пасинка – це неправильно. Вийде, що якась тітка прийшла і вижила його з рідного дому. І жахливо те, що я не хочу робити його нещасним, але інакше нещасною буду я… Ось що можна зробити в такій ситуації? Як виправити наші стосунки? Або просто потерпіти до його вісімнадцятиліття і відправити його в орендовану квартиру?