Дві дружини одного чоловіка. Реальна історія з життя

Цікаво виходить. Іноді чоловік у першому шлюбі та у другому начебто дві різні людини. Історія, яку хочу розповісти саме про це. Передаю її зі слів обох дружин, колишньої та теперішньої.

Світлана гарна, до заміжжя відбою не було від кавалерів. Вибрати могла красеня під стать собі. А вона вийшла заміж за непоказного хлопця, і всі дивувалися, чому. Ну не стане вона розповідати ліворуч і праворуч, що надивилася на чоловічу красу в батьківській родині, коли батько частенько йшов у загули, а мати, принижуючись, витягала його з чужого ліжка.

Ось вона, виходячи заміж, і думала, що на такого чоловіка, як у неї, навряд чи хтось зазіхне. Іван і справді був непоказний: худий, дрібний, лопухий. Спочатку жили важко, грошей катастрофічно не вистачало. Рятувало те, що Світлана була господинею. Суп могла приготувати, як то кажуть, з сокири, шила і в’язала. Зі штанів чоловіка собі шила спідниці, зі старих спідниць — шорти дітям. І це при тому, що працювала на заводі.

А потім поталанило. Іван уже був майстром виробничого навчання, коли його направили працювати закордон. Поїхав із сім’єю, з дружиною та двома синами. П’ять років, проведені там, жінка згадує як найщасливіші, хоч жили, ніби в резервації, на огородженій території. Вона там навіть вивчила французьку мову, була можливість.

Додому повернулися не бідними та одразу почали будувати кооперативну квартиру. Але ось чоловіка після повернення немовби підмінили. Прийде з роботи, одразу в крісло – втомився. Тарілку супу собі не наллє, не кажучи вже про те, щоб допомогти дружині. Світлана крутилася як білка у колесі: діти – робота – будинок.

Масла у вогонь підливали батьки чоловіка, особливо коли він вирішив навчатися далі. Технікум за плечима вже був, інститут теж. А тут заочно вступив до другого інституту, і Світлана завила. Свекор зі свекрухою налетіли шулікою:

— Сама неосвічена, то не заважай нашому синові вчитися.

Але вона передчувала недобре. На той час вже купили машину (після Алжиру могли дозволити), і чоловіка стали періодично бачити з незнайомками в салоні. Світлани доносили, вона вірила та не вірила. А одного разу, коли чоловік вирушив на сесію, зателефонував його однокурсник, знайомий:

– Куролесить твій на машині.

Тоді, вперше і востаннє, вона вирішила переконатися у всьому на власні очі. Сіла в поїзд і поїхала до місця навчання Івана. В аудиторії його не виявилося, натомість знайшла машину неподалік гуртожитку, куди заселили заочників. На передньому сидінні сиділа дівчина, і вони з чоловіком цілувалися.

Світлана, не контролюючи себе, витягла розлучницю із салону і добре, як пізніше розповідала невістці, зіпсувала їй зачіску. Чоловік бігав навкруги і примовляв:

– Це не те, що ти подумала.

На той раз заяву на розлучення не подала. Вирішила, що помста має бути холодною стравою. Чоловік все намагався знайти собі виправдання, кілька разів навіть хотів підняти на неї руку, звинувачуючи у своїх гріхах, – між ними тоді встав старший син-підліток. А одного разу навіть порвав на ній нову сукню, побачивши біля дзеркала не дружину – королеву. Так що розлучення залишалося справою часу.

Світлана вступила заочно до технікуму, за кілька років отримала на заводі солідну посаду і… розлучилася. Пішов не одразу, просив, щоб вибачила і прийняла назад. Не пробачила та не прийняла. Квартира залишилася за нею та дітьми, ще 15 років виплачувала внесок за неї.

Коли завод закрили і платити стало несила, завербувалася на танкер. Молодшого сина забрала з собою, старший, 16-річний, залишився у квартирі – пустила квартирантів із умовою, що годуватимуть сина та доглядатимуть його.

Чоловіки біля Світлани, чільної жінки, були завжди. Але заміж вона більше не виходила. Про розлучення не шкодувала.

Історія друга

З Тетяною Іван зустрівся, коли обидвоє обіймали керівні посади. Те, що стали жити разом, вийшло само собою, і вже за плечима 30 років спільного життя. Щасливі роки для обох.

Тетяна до зустрічі була успішною дамою з квартирою та грошима, але – самотньою. І чоловіка ніколи не було, і дитину. Коли побралися з Іваном, народжувати було пізно – вік. Зате вона зустріла свого чоловіка і всім відтепер говорила, що щастя як нагорода, щоб його заслужити, треба перетерпіти.

Вона, не розбещена чоловічою увагою, спочатку прийняла чоловіка таким, як є, з його поглядами, смаками, бажаннями. Ключовою фразою у відносинах стало: «Як хочеш, дорогий (дорога)». Побутові питання вирішували за принципом: хто прийшов перший, той зробив. Біля плити, звісно, ​​дружина стояла частіше, але коли чоловік вийшов на пенсію, готування стало його обов’язком. За першої нагоди його підміняє — шкодують і бережуть один одного.

Тільки одне в чоловіка спочатку дивувало і було для Тетяни, вчителя мови та літератури, неприйнятним — неправильною вимовою деяких слів. Поправляла ненав’язливо, необразливо. Але це єдине, що дозволяла. Зате вони мали головне – спорідненість душ.

Вони мають багато спільних інтересів і друзів, тепер спільних, обоє люблять подорожувати. Завдяки чоловікові вона змінювалася на краще, особливо стосовно підлеглих, — він, за її визнанням, м’яка і позитивна людина. Дружину жодного разу не назвав Танею — лише Танічка. Вона відповідає взаємністю: “Іванко, моє сонечко!”

Усі запевняють, що з віком Тетяна, яка ніколи не була красунею, стала гарнішою, і вона вважає це заслугою чоловіка. Їй хочеться красиво виглядати, вдома навіть розкішний халат не став її постійним одягом – ходить у штанах та кофтині.

Стежить за чоловіком, щоби виглядав гідно. Коли працював і одягав обновку, дошкуляла питанням, чи робили йому компліменти. Відмахувався, на що вона відповідала: “Якщо не робили, це погано, отже, ти не цікавий”. Бути цікавими для оточуючих та один для одного — також їхнє неписане сімейне правило.

ххх

Ось такі дві історії. Дві дружини одного чоловіка. Два життя. Одне наче чернетка, друге пишеться начисто. Напевно, із віком у голові щось клацає, і людина кардинально змінюється.