Мама вигнала мене з дому у 17 років і тепер мені нема де жити

Життя – та ще штука. Знаю це по собі. У 17 років пішла на день народження подруги, святкували вдома. Практично не пила –  максимум було 3 келихи. Чи то воно було супер-міцне, чи я голодна, але швидко взяло. Переспала з хлопцем, який за мною давно упадав. Підсумок: через 3 місяці дізналася про вагітність. З цього моменту розпочалася справжня сувора реальність.

Ти мені не дочка. Ти…»

Говорити мамі про вагітність було страшно. Дуже. Тато у мене «космонавт». Я довго не наважувалася (і так і не наважилася насправді): мама сама знайшла у шафі у мене тест на вагітність. Не знаю, навіщо його зберегла. Вийшло як вийшло. Була серйозна і дуже гучна в прямому розумінні розмова. У результаті мама сказала збирати речі та їхати до того, від кого дитина.

Небагато забігаючи вперед: у той момент я поїхала до нього (він був уже повнолітнім і жив один) і була з ним усю вагітність. Тоді бігав за мною, мабуть, тільки через суд, щоб не посадили.

Зараз мені вже 18, дитині рік, а він її знати не хоче. За документами я мати одиначка, а на нього прочерк.

Життя молодої матері

Я розуміла, що народжувати боляче, але не так. Кричала як різана. Поки що пам’ятаю ті відчуття і для мене шок, як деякі жінки погоджуються на 2,3…5 дітей. Після пологів батько дитини швидко виставив мене зі словами: «у тебе своє життя, у мене своє», а ще через пару місяців виїхав з країни.

Мама зі мною не розмовляла. Поїхала жити до бабусі. Вона… важка жінка. Мене не чула. Постійно принижувала, казала, що я погана мати. Ще були претензії, що навіть школу не закінчила, а залетіла (школу закінчила екстерном). Вже тоді з’явилося бажання піти на орендовану квартиру, але платити за неї не було чим.

Коли доньці було 5 місяців, домовилася про місце у приватному дитячому садочку. Слізно просила про невелику щомісячну плату. Добра жінка погодилася. З бабусею дочку не могла залишити – вона не хотіла возитися з онукою, «берегла себе».

Я з дочкою. Тут їй уже 1,5.

Щойно влаштувала у сад, пішла працювати в манікюрний салон. До вагітності робила знайомим вдома манікюр, навички були. З’явилися перші гроші. Потім і постійні клієнти, більш менш нормальний заробіток.

Переїзд

На першу зп почала терміново шукати квартиру під найм. Тут натрапила на нову, яку здавали за місяць. Ціна була цілком адекватна, мені личила. Крім того, була спец.пропозиція – квартира без першого внеску. Вирішила взяти іпотеку. Навіщо мені платити за оренду, коли цю суму я можу вкладати в свою квартиру.

Працювала в досить великій мережі салонів (і зараз там працюю), але офіційно не була влаштована, поки йшов випробувальний термін. Залишався ще місяць. Я пояснила усю ситуацію: вирішила купити квартиру, іпотеку не дадуть без роботи. Мені пішли на поступки. Завжди думала, що я якась невдаха. Але у цей складний період зрозуміла, що мене оточують чудові люди, які готові йти назустріч, допомагати.

Загалом, я купила. Одразу почала збирати речі, а за місяць переїхала. До речі, дитячий садок знаходиться посередині між бабусиним та моїм новим будинком, тому дорога займає приблизно стільки ж часу, як і раніше.

Нове життя

Нині доньці вже півтора роки. Хочу дати своїй дитині все найкраще. Вірю, що у житті все налагодиться. Щодня налаштовую себе на краще. Часом дуже важко не так фізично, як морально, але я тримаюся. Найкраща мама – це спокійна мама. Хочу сім’ю, чоловіка. Але все прийде згодом. Я вірю в це і щиро сподіваюся.