Ми зможемо бути разом тільки з великими втратами для мене
В молодості одружився з донькою начальника. Було мені 23 роки, а в цей час я не знався на людях. Єдиним приводом для шлюбу мені здавався привабливий соціальний статус нареченої та її сім’ї. До того ж я хотів дорватися до комфортного життя.
Я зі звичайної сім’ї, в якій обоє батьків працювали на максимум, щоб забезпечити двох дітей. Нас із сестрою майже ніколи не балували. Харчувалися без вишукувань, на море їздили раз у 9 років, тобто, 2 рази на дитинство. Гардероб складався завжди зі скромного набору дешевих джинсів, сорочок тощо. Така сіра й монотонна повсякденність мені набридла, поки я не придумав спосіб швидко поправити матеріальне становище.
Сталося так, що мої кручення-верчентя та попадання на очі дочки Аліси знаменитого в нашому районі багатія Петра Степановича не пройшли даремно. Вона в мене закохалася, а мені залишилося її тільки за дружину взяти. По тому, як вона на мене дивилася, реагувала на подарунки та компліменти, я зрозумів, що давно став її заповітною мрією.
Зробив пропозицію та зіграли весілля. У моїй родині неприйнято говорити про почуття, тому ніхто про кохання навіть не заїкався. Звичайно, я про цю наречену розповідав, але в душі сумнівався, чи це воно.
Однак, не можу сказати, що вона пряма була неприємним крокодилом. Ні, Аліса заслуговувала на повагу, увагу, довго любила присвячувати мене в тонкощі своїх роздумів. За фактом я якимось непрофесійним психологом для неї підробляв. Вислуховував, підтакував, пропонував ідеї щодо виходу з «розумового глухого кута». Багато в чому вона накручувала ситуації, а потім тішила мене їх «розкручуванням».
Ми прожили так 6 років, доки я не зустрів іншу.
Ось навіть не думав, що Настя так приверне мою увагу. Теми спілкування в неї були зовсім іншими. Вона дивилася на речі з такого ракурсу, який мене захоплював. Запропонував їй зустрічатися, до того ж про дружину не розповів. Бачились у періоди моїх відряджень, а коли їхав, то пояснював це не від’їздом додому, а поїздкою у справах бізнесу.
Їй доводилося мені вірити, адже не могла ж вона, будучи найсильнішою роботою та дітьми, ще й за мною шпигунити, перевіряти істинність кожного слова.
З нею я почував себе легше і невимушеніше, можливо тому, що її погляди на життя дуже збігалися з моїми. Дружина ж не поділяла багато моїх «концепцій».
Зрозуміло, що все життя ми просто так зустрічатися не могли. Зайшла розмова про нашу спілку. Вона виявилася консервативними поглядами і допускала спільне проживання лише після офіційної реєстрації шлюбу.
Тут я зрозумів, що опинився в ситуації складного вибору – психотравми певного роду. Для здійснення мрії потрібно було розлучитися з дружиною, а отже, я втрачав більшу частину матеріального забезпечення. Дуже зрозуміло було, що в такому разі я втрачу роботу, пов’язану з байдикуванням – посади топ-менеджера, який все доручає своєму заступнику.
Безумовно, я міг би знайти іншу, але рівень доходу знизився б, а напружуватися довелося б у рази більше. Це мені пощастило, подумав я, що ми з дружиною не народили дітей. Інакше мені загрожував би не лише аліментний тягар, а й озлобленість, образи з їхнього боку. А вони ж не винні, що татко їх у молодості зробив невірний вибір.
Зважився, після кількох місяців роздумів, на розлучення. Подумав, що якість життя і зарядженість емоцій набагато важливіші за ковбаску і сир рідкісного сорту на обідньому столі.