Одна помилка. І шлюб зруйновано

Іван та Катя будували стосунки стандартно, як у багатьох. Зустрілися, покохали одне одного. Зіграли яскраве та веселе весілля. Обидва яскраві, молоді, задерикуваті. Іван потихеньку йшов на підвищення по службі. Все в нього вдавалося.

Катя працювала у магазині. І вже доросла до завідувача. Що також добре. Вона старалася. Відповідальна.

Батьки віддали бабусину квартиру молодим. Нехай «хрущовка», двокімнатна, маленька, зате самі й окремо. Квартира була на Івановій мамі. У Каті була тільки мати, жила за 100 км від міста. Катя там жити зовсім не хотіла, і їздити їй не подобалось:

– Фу, така дірка, – зітхала вона.

Минав час, народився син. Катя у декреті не засиділася. За півроку сина вийшла на роботу, на повний день. І не тому, що грошей було мало. Запропонували місце в офісі, не у магазині. З добрим окладом.

А син із ким? Із батьками Івана. Вони до них і переїхали до садка. віддати належне, батьки в Івана славні, спокійні, гуморні. Із задоволенням водилися з онуком, до справ молоді не лізли. Сварок зовсім не було.

Малюк пішов у садок. Ось йому три роки. Ще як пішов у ясла, молодь переїхала до себе. Відводили зранку самі, а забирав чи Іван, чи бабуся з дідусем. У Каті робота закінчувалася о 19-00 год.

Але тут почала затримуватись вона і до 9 вечора, і пізніше.

– Пила? – Запитував Іван.

– Ой, з дівчатами по келиху пропустили, – бігаючи очима, відповідала Катя.

Як завжди, про наявність рогів чоловік дізнався останній. Батьки здогадувалися, але мовчали:

– Ну сказали б. Вона б відхрестилася, а ми б стали ворогами. Ні, самі розберуться.

Іван дізнався. Сам дізнався, йшов пізно з роботи, і побачив, як через два будинки Катя бурхливо прощається з чоловіком. Біля автомобіля.

– Добрий вечір. Мої роги вам не заважають? – поцікавився Іван.

Катя завмерла. А чоловік глянув, стрибнув у машину і свиснув. Розбирайтеся самі.

Був скандал.

– Я сама зробила кар’єру і далі робитиму. Не треба мені від вас нічого, – кричала Катя. – І квартиру винайму, і онука нікому не дам.

Батьки Івана дуже переживали – онука по суті вони виростили. А тут таке.

Катя винайняла квартиру, з’їхала. У неї була надія – зараз коханець усе покине. Дізнається, що вона вільна, і все налагодиться.

Але коханець чомусь не поспішав це робити, а на її запитання відповів:

– Катюш, нам і так добре. Адже я не обіцяв одружитися. Мені дружина та ще з іншою дитиною не потрібна. І якщо ти чоловікові наставляла роги, то де гарантія, якщо я з тобою одружуся – не стану рогоносцем? Ні, мені це не треба.

Так і розлучилися. З Іваном розлучилася. Іван подав до суду на визначення місця проживання з ним.

А тут і проблеми розпочалися. Син хворіє. Пішли лікарняні. Раніше вона їх не брала – бабуся з дідом сиділи, батьки Івана. А тепер усі численні болячки, проблеми лягли на неї. На роботі стали коситися, і запропонували:

– Катерина Сергіївна. Ви щомісяця на лікарняному, нас це не влаштовує.

– Але в мене маленька дитина.

– Але раніше Ви якось це питання вирішували. І постійно з роботи йдете раніше.

– То мені сина треба з садка забирати.

– Це не наші проблеми. Є графік роботи – до 19-00. Раніше йтимете, вживатимемо заходів. Найміть няню.

Катя таки пішла раніше з роботи. Винесли догану. Вона зрозуміла, що хочуть звільнити за статтею. Або йти самій. Звільнилася. На зарплату продавця той самий рівень було не підтримати. Та й графік із сином… Хоча Іван щомісяця з позначкою аліменти переказував їй гроші на дитину. Але гонор не давав їй змоги попросити батьків Івана про допомогу.

Катя звільнилася і поїхала до села до мами. Роботи не було. Лише гроші від Івана. І пенсія матері.

Чи зловтішався Іван? Трохи, спочатку. А потім пошкодував:

– Яка дурна. І наш шлюб зруйнувала, і своє життя. І ще сердиться на мене за це.

На суді вона заперечувала проти того, щоб син жив із Іваном. Дитина маленька. До мами прив’язана.

Все ж таки Іван був не звір. Переступив через свою образу. І запропонував: Катя повертається до міста. Син залишається із нею. Він допомагає їй оплачувати квартиру. А вона не перешкоджає зустрічам із сином. І батьки його так само в колишньому режимі стежать за хлопчиком. І Катя погодилася. І так, живе вона поки що у квартирі Івана, вірніше, його батьків.

Минуло вже 7 років. Катя знову працює. І на гарному місці. Син фактично мешкає у бабусі з дідом. І з татом. У мами у вихідні. Ніхто не свариться. Не потребує грошей. Грошима Іван Каті і так допомагає. І чимало. Хоча вона й відмовляється:

– Іван, Ну навіщо. Краще батькам віддай.

– Ти ж його одягла-взула. А це недешево. Нічого, Катюш, поки що можу-допоможу.

– Я тоді на рахунок сина покладу.

– Твоє право.

Лише досі ні він, ні вона ні з ким не зустрічаються. І свекруха її колишня по секрету сказала, що Катя дуже шкодує, що сама зруйнувала стосунки. Але розуміє, що дороги назад немає. Іван не вибачить зради. А може все ж таки?

Бережіть себе та своїх близьких.