При розлученні мій чоловік перерахував усі ложки та виделки

Цю історію мені надіслала нам читачка Ірина:

З Леонідом я почала зустрічатись, коли закінчувала школу. Він був старший за мене на три роки, а я ще зовсім юна, тому стосунки між нами були платонічними. Ми разом гуляли, ходили в кіно та на дискотеку, сиділи на лавці в обіймах. Поцілував він мене вперше після випускного.

Потім я поїхала вчитися в місто, він вже там працював, і ми були разом. Наші батьки знали про нашу дружбу і говорили про швидке весілля. Але з пропозицією Льоня не поспішав. Щойно мені виповнилося вісімнадцять, він винайняв кімнату в приватному секторі і запросив мене пожити разом. Я з радістю погодилася, бо любила його і вірила у його почуття до мене.

Але коли я дізналася, що вагітна, мій коханий не зрадів цій новині. Він сказав, що спочатку треба стати на ноги, купити квартиру, а зараз він виплачує кредит за автомобіль і не потягне мене з дитиною.

Коли я розповіла про це мамі, вона його, несподівано, підтримала. Їй було шкода моєї молодості, та й роки навчання попереду, їй дуже хотілося, щоб я здобула вищу освіту. Самій їй нелегко довелося у цьому житті, працювала на важких роботах, а коли здоров’я не стало дозволяти, сиділа вахтером у робочому гуртожитку за копійчану зарплатню. Мені ж вона хотіла найкращої частки.

Ах, мамо, мамо, як я тепер жалкую, що послухала тебе і взяла на свою душу гріх!

За шість років життя з цим чоловіком, я зрозуміла, що він скупий. Всі свої гроші він відкладав, частину з них відправляв до селища батькам, на які вони вирощували господарство. І у вихідні, разом з його мамою, я стояла на ринку, торгувала яйцями, зеленню, а всю осінь та зиму – свининою. А коли закінчила інститут, почала працювати на ринку щодня.

Тоді трапилися лихі 90-ті, я трохи попрацювала вчителем географії у школі, але зарплату не давали. Та й з батьками учнів було важко, ось він і вмовив мене стати за прилавок.

Зрештою, мій коханий придбав невелику квартиру. Як же я тішилася тоді, адже свій дах над головою, маленьке затишне гніздечко, яке я почала із задоволенням облаштовувати. Я мав зовсім мало одягу, взуття після ремонту, мінімум косметики. Але з яким захопленням я вибирала, разом із ним, штори та шпалери.

Після цього ми одружилися, замість пишного весілля просто розписалися, з’їздили до рідні та посиділи з ними, відзначили цю подію. Ось тоді Льоня став наполягати на дитині, а в мене нічого не виходило.

Він звозив мене на море, я пройшла обстеження, щоб стати мамою, необхідно було зробити операцію, але мій милий не поспішав розщедритися. Натомість він почав затримуватися вечорами, мої розпитування його дратували. Зрештою, він заявив, що подає на розлучення. Адже ми прожили в законному шлюбі менше року.

Для мене це був шок, я не уявляла у своєму житті іншого чоловіка. Він так зумів підлаштувати мене під себе, що я відчувала від нього залежність. Я звикла, що всі рішення ухвалює він, щоб він не сказав, все здавалося мені єдино правильним. І попереду маячили привабливі перспективи: будинок, діти, спільний бізнес, про який ми мріяли. І раптом все розвалилося! Я почувала себе безпорадним кошеням, викинутим на вулицю через непотрібність.

А він викинув мене насправді. Квартира була придбана до нашого шлюбу, оформлена на нього. Тоді я ще могла претендувати на неї, адже ми прожили у цивільному шлюбі, плюс у законному понад п’ять років. Але він міг переконати мене, що це не так.

Мене тоді хвилювало зовсім інше, серце моє розривалося на частини, я плакала і благала його дати мені шанс народити дітей від нього, бути поруч із ним, любити його та піклуватися про нього. А він мене обвів навколо пальця, сказав, що нам треба розлучитися. Потім ми займемося моїм здоров’ям, і якщо все вийде, він знову на мені одружиться. Ось так ми розлучилися, тишком-нишком він продав квартиру і поставив мене перед фактом, що нам треба з’їжджати.

І почав ділити нажите майно.

-Ліжко куплено на мої гроші, – сказав він, – буде справедливо, якщо я заберу його. (А треба сказати, що всі меблі були куплені на ті гроші, які я заробила на ринку). – Шафа та крісло-ліжко, теж. Штору одну я забираю собі, а другу тобі. (Як ви собі це уявляєте?).

А потім почав перераховувати виделки та ложки.

Мені раптом стало так огидно, треба було бачити його жадібний погляд, нервові рухи, тремтячі руки, наче він ділив дорогий антикваріат. Я нічого не взяла, лише свої особисті речі. А він, коли я зайшла у ванну за своєю зубною щіткою, попросив залишити зубну пасту та шампунь.

Це мене протверезило, якщо раніше я думала, що мій чоловік господар, як завжди стверджувала колишня свекруха, то тепер зрозуміла, що він дріб’язковий і жадібний!

Він кинувся мене проводжати і навіть відвіз у приватний сектор, де він винайняв для мене кімнату на місяць. І дуже пишався своїм “шляхетним” вчинком. А виявилося, що будинок, де жила бабуся, зовсім старий, без зручностей.

Мені допомогли моя мама з вітчимом, вони приїхали та зняли мені нормальне житло, заплативши за три місяці. Я пішла з ринку і шукала роботу, з якою тоді було тяжко. Нарешті, вдалося прилаштуватися в невеликий магазинчик. Робота була нервова, але зарплата дозволяла якось прожити самій.

Там я і зустріла Дениса, якось він зайшов за покупками. Треба сказати, що я була красивою та стрункою молодою жінкою, шанувальники одразу ж з’явилися. Але спочатку мені не хотілося жодних стосунків, я повільно зализувала рани і боялася знову помилитися.

Денис справив на мене враження своєю скромною наполегливістю. Він неквапом обходжував мене, дарував квіти, запрошував до кафе. А коли я сказала, що маю проблему зі здоров’ям, він відповів, що для нього це зовсім не важливо. Головне, щоб кохана жінка була поряд.

За півроку я перейшла жити до нього. Заробляв він непогано, що дозволило мені піти з магазину та влаштуватися до бібліотеки. На цей раз зі штампом у паспорті не поспішала я, вирішила до нього придивитися.

За два роки життя з ним ми купили лише один телевізор. Продукти возили нам мої рідні. Мама завела курей, вітчим вирощував багато овочів. Восени привозили цілу машину засолок та компотів. Так і перебивалися, намагаючись, зайві гроші витратити на похід до театру та інших розваг.

На операцію майже нічого не відклали, але жила надією на майбутнє материнство.

Але якось Денис сказав, що зустрів іншу і зрозумів, що це і є його справжнє кохання. Він дозволив мені пожити, доки я не знайду собі кут. На той час не стало його батька, він і його сестра вступали у спадок на трикімнатну квартиру, де ми жили з Денисом, і збиралися її продавати.

Цілий місяць я тягла з відходом, все сподівалася, що він схаменеться. Адже за цей час я дуже звикла до нього. Але дівчина вже почала приходити до нього додому, а я ночувала в сусідній кімнаті. Це було болісно, ​​і я вирішила, що треба йти.

На цей раз, разом зі своїми речами, я забрала телевізор. У кімнаті, яку я зняла, не було телевізора, от я й вирішила, що заслужила хоч щось за турботу про Дениса та його батька, який помер у мене на руках. Справа в тому, що останнім часом “свекр”, що не відбувся, важко хворів, і мені навіть довелося звільнитися, щоб доглядати за ним.

Але Денис цього не оцінив, він почав дзвонити та вимагати, щоб я повернула телевізор. А якщо не зроблю цього, то він звернеться до міліції із заявою, що я вкрала його.

Та що мені так не щастить!

Я звернулася за допомогою до свого однокласника, який працював в МВС, той провів із моїм колишнім роз’яснювальну роботу, і Денис відстав. Але гіркий осад залишився!

А тепер я думаю, може й добре, що вони так поводилися? Інакше мені довелося б довго страждати, а так, як чашку холодної води на голову вилили!

Мій перший, тільки-но розлучився зі мною, тут же поїхав до нової пасії. Жінка старша за нього на п’ять років, але “упакована”. З нею він і зробив бізнес, купили будинок, але дітей йому Бог так і не дав, ростив падчерку.

Про друге, я чула, що він одружився зі своєю красунею, а вона наставляла йому роги і навіть народила дитину, ну зовсім несхожу на обох батьків. А потім і батько дитини намалювався, палкий чоловік. Вони розлучилися, Денис зійшовся ще раз, із подругою своєї сестри, але й у нього своїх дітей немає.

А я одружилася втретє, за свого однокласника, міліціонера. Він рано овдовів і залишився сам, з маленькою донечкою. Лізі я і замінила маму, а потім, після спільних старань та операції, я подарувала коханому сина.

Раніше я думала, за що мені дали всі ці випробування? А потім зрозуміла, щоби дочекатися мого Володю. Він найкращий у світі чоловік, і у нас найкращі діти!