Діти просять не залишати їх після розлучення з татом
Спочатку план розлучення мій був такий: розлучаюся і добровільно передаю дітей чоловікові під постійну опіку. Сама ж приходитиму, а точніше приїжджатиму до них. З чим це пов’язано? З стилем відрядження роботи, на яку мене запрошують.
Коли тільки виходила заміж, кинула роботу, що вимагала періодичних роз’їздів. Народила дітей, спочатку нічого не турбувала, але потім поліз «поганий характер» чоловіка. Він почав чіплятися з причіпками ревнощів, обмежував у грошах, а я не могла знайти зайнятість, щоб залишатися на одному місці.
Точніше – знаходила, але робота не за фахом, досвіду у тій сфері мало, інтересу до тих видів діяльності у мене майже не було. Закінчувалося звільненням. За власним бажанням, але насправді було до чого причепитися, для мене ж похід на всі місця роботи був справжньою каторгою.
Але ось назрів конфлікт із чоловіком (назрівав уже кілька років від мого невдоволення і обурення), твердо вирішила розлучитися. Після розлучення вирішила повернутися на ту саму першу посаду на відрядження, тим більше що мене туди згодні взяти назад.
Починала вже морально готувати дітлахів, але вони голосно заявили, що залишаться лише зі мною. Дуже слізно просили татові їх не віддавати.
Це наслідок його неуважного ставлення до їхніх потреб та бажань. Він:
любить поговорити з ними неприємним голосом (йому прикольно); не грає з ними та не ходить на прогулянки взагалі; забуває купувати їм подарунки на дні народження (тільки торт).
Щоправда, він їх забезпечує. Вічно скаржиться на втому та нестачу часу. Мені здається, що це просто «любов до нестачі часу». Є такі люди, що вічно про уявну супер зайнятість говорять. Зайняті, насправді, не більше, ніж решта, але хвилин вільних просто не помічають.
Виходить, що просто зобов’язана залишитися в шлюбі. Так вони будуть зі мною. Роботи нормальної, як і раніше, у мене не буде. А отже, я маю знову розраховувати тільки на його скупердяйські копійки.
Інтимна сфера дуже затихла. Тільки й думаю, як відвернутися і дивитися в якийсь кут, коли він приходить додому. Звичайно, не дозволяю і пальцем до себе доторкнутися.
З цієї причини завела коханця, точніше він – один з моїх старих пасій, якого теж багато чого не влаштовує в сім’ї, що склалася, але і з ним бачимося рідко. В принципі, такий безробітний і незадоволений стан мене влаштовував до певної пори. Ну можна ж «перетерпіти», якщо діти мало не на коліна встають: «Мамо, візьми нас із собою!» Звичайно можна.
Все б нічого, але з деяких пір додалася ще одна «загвіздочка», яка спонукала мене знову влаштовуватися на нелюбиму роботу – важка хвороба чоловіка. У думках майнула думка про те, що скоро я можу зовсім залишитися одна з дітьми, а на допомогу жити нам усім може не сподобається. Тут не розлучення вже чекати…, а дещо інша подія…
У будь-якому випадку, працевлаштуватися обов’язково треба. Ось тут я і зрозуміла, що колишнє моє життя фактично без чоловіка – це квіточки в порівнянні з тим, що чекає попереду. Тепер наполегливо шукаю надійну жінку на роль няні, щоб сиділа з малечею в періоди відряджень. Бажано не з агентства, бо вартість буде непідйомною.