Поїхала біженкою в Польщу, а чоловік прислав смс: більше не повертайся до мене

Spread the love

Донедавна я вважала себе найщасливішою жінкою. Я нарешті змогла кинути ненависну роботу і просто насолоджуватися життям. Займалася хатніми справами і собою. Щодня у всій красі проводжала і зустрічала чоловіка з роботи. Вставала швидше, аби навести марафет і приготувати йому сніданок. А після праці на нього завжди чекали його улюблені страви. Повечерявши, він йшов відпочивати, а я прибирала та мила посуд.

Для мене це не було рутиною. Бо я дуже довго мріяла про сім‘ю. Вийшла заміж аж у 30. До того займалася кар‘єрою, досягла чималих успіхів, але потім сильно перегоріла. Захотілося спокою, чоловіка, за яким буду, як за стіною, і більше ніякої відповідальності, конкуренції та гонитви за грошима.

Довго не могла зустріти того самого, але в 29 познайомилася з Михайлом. Я закохалася по вуха. Всього за пів року він запропонував мені одружитися. А ще через шість місяців ми відсвяткували весілля.

Наша сім‘я була ідеальною. Єдине – не було дітей. Я дуже хотіла, але Михайло просив трохи почекати. Бо він неготовий. Я з розумінням до цього віднеслася. У нас все життя попереду, то куди спішити. Поки будемо насолоджуватися один одним. Тож, так ми і жили вдвох. Я старалася бути ідеальною дружиною. І думала, що це в мене вдавалося, адже Михайло завжди мене хвалив.

Однак ідилію зіпсувала країна-сусід. Самі знаєте яка. Навіть назву писати не хочу. Огидно. Коли це все почалося, Міша відправив мене закордон. Хвилювався. Сказав, йому так буде спокійніше. Я не хотіла, але поїхала у Польщу. Там у мене подруга живе. Спершу все було добре, ми зідзвонювалися, списувалися щодня. Михайло казав, що сумує і любить. А потім почав виходити на зв‘язок все рідше…

Десь через пів року міг відписати чи подзвонити всього раз у тиждень. Пояснював, що дуже багато роботи і пропадає зв‘язок. Я йому вірила, але в душі закрадалася тривога. Та й неправильно це. Ми ж сім‘я. Маємо бути разом. Попри все. Тому я написала Михайлу, що більше так не можу і повертаюся. Поклала телефон на зарядне і пішла пакувати речі у валізи. Коли через годину повернулася, то побачила вхідне повідомлення від чоловіка:

«Не повертайся до мене. Ти мені тут більше не потрібна. Все скінчено».

Спершу я подумала, що він жартує. Почала дзвонити, але гудки не йшли. Спробувала написати смс – повідомлення скасоване. Я зрозуміла, що Михайло просто мене заблокував.

Подзвонила до сусідки по сходовій клітці тьоті Люди. Кажу, не можу додзвонитися до Міші. Питаю, чи не бачила. А вона здивовано:

«Я думала ви розлучилися. Він вже кілька місяців живе з якоюсь дівчиною. Але навіть не знаю, хто вона, звідки. Ніколи не вітається. Ходить з задертою головою, ніби бозна яка цяця. Хоч юна якась дуже, на вигляд не більше 25-ти» -, і почала далі провадити про неї монолог. А я навіть слова вимовити не могла. Стояла в ступорі і не вірила. Й досі не вірю.

Не міг мій Михайло так вчинити. Може, він просто боїться за моє життя, не хоче, щоб я верталася й тому так написав? Може, і тьотю Люду підговорив, аби мені збрехала? Вони завжди в добрих стосунках були – могла і послухатися.

Не знаю, що робити. Вертатися чи ні?