Колишня дівчина чоловіка подала на встановлення батьківства та аліменти, не думаючи, чим це обернеться для її дитини.
З чоловіком прожили у шлюбі 2 роки, потім у нас з’явився малюк. Загалом минуло 3 роки з моменту нашого знайомства. І тут зголошується його колишня дівчина, яка народила від нього дитину. Вона завагітніла, вони саме розходилися в той момент, повертатися він до неї не схотів.
Коли дізнався про неї цю інформацію, не повірив їй. Як він мені розповідав, у них уже довгий час все йшло до розлуки, зраджував її. Вона на все заплющувала очі. Вона, мабуть, включила на той момент матір героїню і зникла на 3 роки, а може чекала, коли він повернеться до неї. Загалом, незрозуміло, чому вона так вирішила вчинити.
Зараз чоловік змінився, дуже любить мене та нашу дитину. Дорожить сім’єю, нагулявся, став розсудливим. І тут вона, схоже, дізналася про нас. Написала мені, що подаватиме на аліменти. Я відповіла, що ми готові перераховувати їй гроші після ДНК-тесту, але мирним шляхом без суду. На мою пропозицію вона відповіла відмовою, надіслала: Так мене не влаштовує. Заплатіть за всі роки! І після цього знову пропала на 2 роки. Ми так і не зрозуміли, що це було.
Вчора знову надійшов лист від неї, що весь цей час вона збирала чеки, якими планує доводити витрати на дитину і тепер подає до суду. Офіційна зарплата у чоловіка мінімальна, мати чоловіка перебуває у нього на утриманні, і ми маємо ще спільну з ним дитину. Я можу також у шлюбі подати на аліменти на нашу спільну дитину і на свою частку, доки їй не виповниться 3 роки. Ми не розуміємо, навіщо їй це все потрібне? Нагадувати нам?
Вони розійшлися. Вона сама залишила дитину, бо 40 років не було за горами. Пропала і через 3 роки прийшла до тями, мабуть, дізнавшись, що у нього народилася інша дитина. Жила б і раділа, що взагалі матір’ю стала. Чоловікові треба було тоді не довіряти їй, все самому контролювати. Можливо, досі ходила б старою бездітною дівою.
Переглянувши її фотографії, видно, що вона не бідує. Живе навіть краще за нас. І найголовніше – чоловік є. Виходить, що не в грошах зовсім річ! Так і хочеться тепер її чоловіку написати, що вона та ще …, щоб остерігався її, а то й його без майна залишить.
Мені спочатку хотілося і їй написати, що вона повна …, але переборола себе, не стала їй писати і не буду. З одного боку, не шкода цих кількох тисяч, за які вона хоче воювати з нами. А з іншого боку теж хочеться поборотися за свою сім’ю. Адже вона все на зло зробила! Заявила про себе, влізла до моєї родини. А сама, чим краще? Народжувала вона точно з великою радістю. І чудово бачила, що він гуляє від неї!
Загалом, кажу чоловікові, щоб платив, а в старості подасть на своє утримання і битиметься до переможного! Тим більше, що до пенсії йому 12 років залишилося. Пенсія в нього буде невелика з таких відрахувань. Ось влаштується дитина на роботу, а тут відповідь прийде. Вивезти закордон дитини без дозволу чоловіка вона зможе лише через суд, от і нехай проходить усі кола пекла.
Мені самій шкода її дитини! Але коли вона хоче зробити підлянку, нехай буде готова, що і її чаду можуть подібне зробити! Нехай її дитина у майбутньому спитає, навіщо їй це треба було. Як би ви вчинили?