Хочу розшукати свою дитину, яку зробив по молодості та дурості заміжній продавщиці. Але не знаю як
Було це близько десяти років тому. Працював торговим агентом, їздив різними селами, приймаючи замовлення та розвозячи товар. Був тоді молодим і не дуже розумним. Не думав про наслідки, і… закрутив роман із продавщицею з одного села.
Серйозних стосунків не хотів, тому мене все влаштовувало. Приїжджав до неї, аби розрядитися і їхав, отримавши те, чого хотів, задоволений далі. Тим паче, вона цього також потребувала. Була старшою, майже під 40 років, мала доньку-школярку, з якою жили вдвох. Бо чоловік усе життя їздив закордон на заробітки. Мінімум пів року його вдома не було, а жінці ж теж розряджатися треба. Так і допомагали один одному. Без лишніх обов’язків, нічого не ускладнювали. Всі були задоволені. Тривало це майже два роки. Доки вона не завагітніла.
Я тоді ледь не вмів, як дізнався. Бо яка дитина в 25 років? Та ще й від зрілої, одруженою жінки, яку я не кохав. Сказав, позбутися. Але от вона не схотіла. Мовляв, гріх на душу не візьме – чоловік за два тижні вернеться і вона все зробить, аби той подумав, що він – батько.
Ну тоді добре, скажу. Зразу попередивши, якщо потрібно, то допомагатиму фінансово, але відповідальність за дитину на себе не візьму. Ніби домовилися. Але не все так добре було, як я собі намалював. Почалося страшне. Вона буквально «видоювала» з мене гроші. Інакше не скажеш. Я оплачував клініку, аналізи, таблетки і т.п. А потім почалися забаганки: кортить фруктів, тортів, цукерок, одяг став замалий, таксі до міста треба… А я ж не мільйонер. Простий хлопець. Грошей толком не вистачало на себе, а тут ще й таке. Почав відмовляти, і їй це дуже не сподобалося. Видзвонювала, сварилася, далі гроші клянчила.
Приїхав я, пам‘ятаю, якось в рейс по магазинах, як завжди. Вона на касі. Злюща, з животом величезним. Товар прийняла, а гроші за нього не дала. Каже, за те, що місяць нічого їй не перераховував. Я пробував нормально поговорити, бо ми ж так не домовлялися. А вона:
«Ти мені будеш платити 5 тисяч щомісяця, або я про все розкажу чоловікові. Як дізнається, що дитина не його, то знайте тебе і приб‘є».
Вийшов я з того магазину і вирішив, що легше від нього відмовитися і більше не співпрацювати. Бо з таким «бізнесом» ще сам у борги залізу. Заблокував номер продавчині та повністю змінив робочий маршрут, аби подалі від того села. А потім старався взагалі забути про цю історію.
Але роки пройшли, а я сім’ю так і не створив. Мав кілька серйозних стосунків, але нічого з того таки не вийшло. Лише боляче робили. Потім взагалі перестав знайомитися з дівчатами. Не хочу знову попектися. Зациклився більше на роботі. Та й на чарці, чого брехати. Так і живу. Зараз мені 35 і я відчуваю себе страшенно самотнім. Коли бачу дітей приблизно 10-річного віку, одразу згадую про свою дитину. Їй зараз стільки ж. Думаю, як би ми могли разом гратися, проводити час, спілкуватися. А я ж навіть не знаю хлопець у мене народився чи дівчинка. Усе б віддав, аби побачити як хоча б ця дитина виглядає. Чи схожа на мене… Але розумію, що, напевне, цього ніколи таки не дізнаюся.
Номер тієї продавщиці я давно стер із телефону. Не знаю чи працює вона ще в тому магазині, чи ні. Та й як їй на очі покажуся після стількох років і свого вчинку, коли я просто зник. І дитину в те село не подамся шукати. Бо кого шукати? Ні імені, ні статі не знаю. За кого мене приймуть? А якщо її названий тато про все дізнається? Ось такі думки мучать мене і вдень, і вночі. Не дають нормально жити.