Мені вже 40, але я все ще мрію вийти заміж за принца і народити від нього первістка
Я завжди знала, що заслуговую лише найкращого. І в мене все було тільки таке. Величезна квартира з дорогим ремонтом у центрі міста, іномарки, шуби, прикраси, бренди і таке інше. Це не впало мені з неба. Я важко працювала вчителькою у ліцею, поєднуючи з роботою викладача у коледжі та репетитора вдома. І так, на це все реально заробити, якщо працювати 24/7.
При такому навантаженні я встигаю виглядати ідеально. Встаю у п‘ятій ранку, аби намалювалися, двічі на тиждень ходжу зал, дотримуюся дієти. Також регулярно відвідую різноманітні салони краси та косметолога. Я знаю навіщо це роблю.
Мушу виглядати на мільйон, аби зустріти свого принца. Бо чоловіка я теж хочу мати лише найкращого. Аби відповідав усьому іншому, що маю. Ну і мені, звичайно. Адже не зважаючи на те, що мені вже виповнилося 40, мої студенти все ще так само закохуються в мене, як коли мені було 20 і я прийшла після університету на роботу.
Бували навіть такі, що ночували під моїм порогом. Але я пристойна жінка і ніколи б не дозволила собі закрутити роман зі своїм учнем. Та й прихильників мені завжди вистачало, щоб я до такого вдавалася.
Але, розумієте, все було не те. Один недостатньо красивий, другому бракувало розуму, третьому – грошей, четвертому – харизми, а п’ятому – амбіцій. А останній, хто сватався, так узагалі навіть не має квартири у столиці. Лише в якомусь райцентрі. Та й заробляє на життя тим, що працює закордоном звичайним бригадиром. Ні з ким буде навіть в люди вийти. Мені ледь щелепа не відпала, коли він зважився на пропозицію. Як він взагалі насмілився? Хіба не бачив, що ми різного поля ягоди!
Я, звісно, залишила всі емоції при собі і тактовно відмовилася. Але ввечері після цього аж захотілося випити келих вина. Хоч я вже 10 років не п‘ю. Дуже хочу дитинку. Розумію, що вік бере своє, тому бережу здоров‘я. Ні краплини алкоголю за цей час не вжила, так само і ніякої «хімії» – лише органічну, корисну їжу. Також я кинула палити.
Знаю, що мої старання не будуть марними. Я нарешті зустріну людину, з якою побудую сім‘ю і народжу первістка. Навіть місце під дитяче ліжечко в квартирі вже вибрала. А ще залишила пустою одну кімнату. Бо там буде дитяча. Щодня уявляю, як заколисую малюка, а потім іду в обійми до свого чоловіка, називаючи його: «мій принц», і ніяк інакше.
Хай би як рідні мене не переконували, не лякали самотньою старістю, я чекаю на своє. Дивлюся страху в очі. Лише сміливі мають щастя, тому Бог почує мої молитви.