Чи можливо, що я приношу фінансових невдач чоловікові, якщо до шлюбу зі мною він був успішний у всьому?
Мені 35 років, чоловікові 58. Чоловіка люблю, є спільний син, він його теж обожнює, атмосфера в сім’ї хороша. Виходила заміж не за “старичка”, а за творчу особистість та бізнесмена. Закохалася, чоловік здавався різнобічно розвиненою людиною, успішним був і в бізнесі (своє видавництво), і в творчості (письменник, організатор заходів, музикант). Я сама теж займалася творчістю.
Ми разом 10 років. За цей час у нього повністю обвалився бізнес, він взяв іпотеку, щоб купити нашій родині квартиру. Виплачувати ще 800 000 гривень, це десь 4 роки. Начебто намагається щось змінити, але грошей дуже мало. Коли мене покликав заміж, то казав, що сім’ю утримує чоловік, а жінка заробляє на свій розсуд і собі на сережки.
У нього є двоє дорослих дітей, живуть самостійно, донька одружена, син ні. Мій чоловік із 16 років працював, завжди був на керівних посадах, потім створив бізнес. Мені здається, він звик до великого везіння у всьому і тому, що всі довкола цінують його таланти. Він першу дружину добре забезпечував, вона не працювала. Потім у нього була інша жінка, їй купив 3-кімнатну квартиру, виховував її сина, але потім пішов від них.
Тепер я його друга офіційна дружина нашому синові 6 років іпотека на чоловіка. Чи я щось не так зробила, чи причина зовсім в іншому, але він майже перестав заробляти. Все його життя у нього все чудово виходило (багато хто просто заздрили щастю і успіху), а зі мною ніби все перервалося. Мене пригнічують ці думки, що я принесла невдачу людині.
До чоловіка в мене теж були стосунки, там простежувалася подібна ситуація: чоловіки були старшими, починалися фінансові втрати, невдачі. Почасти, через це ми розлучалися, тому що вони поринали у вирішення своїх проблем, характер псувався, стосунки між нами теж. Я була тоді молода, то були просто захоплення, а тут зовсім інше.
Я ж зараз, навпаки, почала більше заробляти. Але дико втомилася орати та орати. Я вигоріла від постійних проблем, які, здається, бачу тільки я: гроші на одне, інше, третє, десяте. Є проблеми, пов’язані зі здоров’ям сина, заняття – це все на мені. У побуті чоловік допомагає вкрай мало та з-під палиці, майже нічого не хоче робити сам. Але якщо захопиться, робитиме без зупинки.
Машини не було в нього і немає, у добрі часи був особистий водій. Він готовий задовольнятися малим, найменшим, а я ні. Усі ці 10 років у мене безперервний саморозвиток: то психологію читаю, то якісь лекції слухаю, то вивчаю теорії про роль дружини та справжні стосунки у сім’ї. Зрозуміла, що багато сама на себе звалила, перенапружилася, почала перетворюватися на чоловіка, відповідно, чоловік розслаблюється.
Хотіла б другу дитину народити, але розумію, що чоловік не витягне. І боюся його втратити, боюся, що травма втрати батька вже буде у двох дітей. Але ось я думаю, враховуючи його вік, чи має він шанс якось відродити себе колишнього? Сильного, впевненого у собі, здатного щось створювати, заробляти, організовувати.
Він і сам би цього хотів. Але в розмовах про це я чую тільки його скиглення, що ось були часи, а тепер не ті. Але жити так далі разом із ним чи є сенс? Я розумію, що, залишаючись із ним, я відрізаю собі значну частину життя та можливостей. У мене є 1,5 мільйона від продажу моєї колишньої квартири, при розлученні наша квартира поділиться навпіл, син буде зі мною, ясна річ.
Якесь житло собі я купити зможу. Ми не у столиці, але в обласному центрі живемо. Але якщо на мене чекати кінця іпотеки, мені вже буде 40. Ось я і хочу зрозуміти, незважаючи на всі емоції, чи варто чекати 40 років. Чи це якісь недостойні думки про розлучення у моїй голові, і я руйнівниця сім’ї? А ще мене дуже обтяжує думка, що це я причина його нинішньої нереалізованості та невдач, адже до мене у нього все складалося чудово. Чи можливе таке?