Священик прихистив переселенку з двома дітьми, тепер вона крутить шури-мури з моїм сином. І нема на то ради

Прийшла біда, де не чекала. Все могла уявити після 24 лютого, тільки не це. Перебралася до нас на Захід «сусідка» з Харкова. Подружка священника за його сприяння оселилася через паркан від нас. У хаті моєї куми, яка вже роками живе в Італії, а її житло «напічкане» новими ремонтами і найкращою технікою пустує.

Дозволила кума переселенці з двома дітьми пожити у хаті безкоштовно. Бо все розуміє і хоче домогти, тим паче харків‘янка подруга нашого сільського священника. Кума не могла йому відмовити. Тому з березня стала Юля моєю новою сусідкою.

Згодом я дізналася, що район, де вона живе у Харкові, спокійний і взагалі не обстрілювався, але вертатися додому вона не хоче. Чоловік стереже хату, перераховує гроші, бо ще й на працює. А тим часом, вона й тут отримує допомогу від держави, і до того ж змогла «обкрутити» мого сина.

Назарові 30 років. Неодружений. Роботящий. Але трапилася йому ця Юля і жити не дає. Спочатку вони просто дружили. Назар допомагав переселенці, бо вважав, що вона справді цього потребує. А Юля зачула халяву і тепер до останньої нитки сина обдирає…

Не знаю, які жіночі хитрощі вона застосувала, але зранку перед роботою Назар снідати ходить до неї, а ввечері додому навіть не заходить – знову туди ж. Майже його й не бачу. Лише по запаху чую, що був дома. Бо коли йде до сусідки, то таке враження, ніби весь вміст одеколону на себе за раз виливає. Парфуми із хати не вивітрюються годинами.

Лише ночує син вдома, але якби не її діти, то, думаю, туди й зовсім би перебрався. А коли спить, то стогне на всю хату: «Юля, Юля». Не знаю, що там йому сниться, але не раз вже чула. Навіть думала, може, вона його причарувала. Бог його знає.

Недавно знайшла в телефоні сина їх переписку. А там: щоденні списки продуктів, які вона йому складає, аби купив. Тоді змовчала. Не казала нічого й бачачи, що він за кожної Юлиної забаганки возить її в обласний центр.

Але не стрималася, як син цілий трактор дрів на зиму сусідці замовив. Сил моїх дивитися на це все вже не було. Я ж знаю як він тяжко працює, то чому має тратити гроші на чужу людину, в якої є чоловік?!

Так все йому й випалила. Назар образився, віддалився від мене, але їхнє спілкування тривало. Вони навіть не старались це приховувати!

От я і не витримала і пішла до священника. Все розповіла. Він був у шоці. Не вірив, що Юля на таке здатна і обіцяв із нею поговорити. Не збрехав. І вона йому не збрехала – таки зізналася, що закрутила роман із моїм сином. Не довго думаючи, священник сказав їй виселитися і їхати додому.

І що ви думаєте? Винна я! Прийшла Юля до мене. Кричала, кляла. Мовляв, що я накоїла, навіщо все розказала священнику. Потім категорично відмовилася повертатися додому. Придумала, що тепер буде жити у нас! Із Назаром! А якщо я не хочу, то маю переконати священника не виганяти її.

Я була в ступорі від її наглості. Єдине, що змогла відповісти – розповім про її чоловікові. А вона мені натомість, що чоловік у неї запальний і в такому разі ця історія може дуже погано скінчитися для мого сина.

Не було більше в мене слів. Тільки, аби забиралася з моїх очей і більше не з’являлася. А вона, виходячи, засміялася і попрощалася зі мною фразою, що я тепер ні її, ні Назара не побачу.

Увечері Назар повернувся з роботи, зібрав свої речі та заявив, шо перебирається із Юлею на орендовану квартиру в місто. З того часу минув тиждень. Плачу вдень і вночі. Хочу, щоб син вернувся. Дзвоню, а він не бере трубку. Я ж навіть його нової адреси не знаю.

Так ще й плітки по селу пішли. Соромно на вулицю вийти. Тепер шкодую про те, що наробила і розумію – це безвихідь.