Набридли родичі в нашому будинку, які вважають, що ми їм завдячуємо
Ми живемо у своєму будинку. У нас із чоловіком двоє маленьких дітей 2 та 4 років, зараз я в положенні. Рідні чоловіка – мама, сестра, племінник 18 років – живуть у селі за 150 кілометрів від нас. Живуть бідно, утрьох на пенсію свекрухи. Ледачі – сестра рік без роботи. Чоловік мінімально допомагає мотивувати на діяльність.
Племінник закінчив школу, сиділи та ревли, що не можуть відправити вчитися. Чоловік влаштував у технікум, навчання сплатив. Про гуртожиток не подбали і довелося жити у нас. Зі мною, як із господаркою будинку, ніхто не обговорив.
Все б нічого – нам не дуже важко, але хлопчик лінивий, завжди сидить в інтернеті, нічого не вміє, не прагне допомогти. Бачачи як я, вагітна, копаю морквину та тягаю тачки, навіть не ворухнувся. Відчуваю себе злою мачухою. Чоловік вихованням займатися не хоче.
Свекруха скаржилася, порадила залучати його до роботи, звикне, мовляв. А в мене немає сил: ми й так за 3 роки вимоталися – будинок будували, у недобудові з малюками жили, я город одна саджала, доглядала. Хоч би один раз запропонували допомогти. Працьовитих би зовсім по-іншому приймала. Бачу, що перекладають свою відповідальність на нас. Нам простіше – ми працюємо і в достатку живемо, навіщо самим напружуватись та вирішувати проблеми?
Наразі племінник пішов армію, через рік ситуація повториться. Сестра чоловіка раптом вирішила в місті працювати, з перспективою винайняти житло (вона б точно не потягла). Приїхала і господарювала без попиту, спала де хочеться, брала мої речі, моєї мами. Я не терплю, коли нахабно порушують мій особистий простір. Причому з її боку це була не допомога по дому, вона робила тільки те, що сама хотіла, а ні, щоб спитати в мене, що справді потрібно.
Відносини стали натягнутими, я дратуюсь, їм незручно. Безпосередньо говорити в їх сім’ї не прийнято, всі один одного люблять, терплять і бояться образити. Я одна невдоволена всім. Сказала, що не треба в мене вдома прибирати – вона психанула, сміття мені під ноги кинула зі словами: “А смітити можна”? Речі зібрала та поїхала. Чоловікові неприємно, постійно каже, що через мене до нас у гості не хочуть їхати. Хоча мою думку підтримує.
Причому у своїй позиції я не бачу нічого поганого. Племінник, коли у нас жив, я не просила його, щоб прибирав – я сама прибираю в будинку, готую, але просто за собою посуд після обіду в посудомийку поставити, це для мене природно. У родичів теж дивна позиція – для них нормально лежати і похмуро зітхати, що життя важке і продовжувати нічого не робити в цьому напрямі.