Домовилася з подругою піти на каву, вона на дзвінки не відповідала – виявилося, що вона давно вже…

Вражає рівень пристосуванства наших людей. Була в мене подруга Соломія. Познайомилися на першому курсі університету, і з того часу були нерозлий вода. Принаймні я так думала…

Разом ходили на гулянки, посиденьки, ділися секретами, планами на майбутнє. Вона мене, так би мовити, заміж віддавала, а я її. Все їй довіряла і нічого не приховувала.

Була в нас також традиція: щосуботи ходити разом на каву. За замовчування. У той же час і в одному й тому самому місці зустрічалися кожного шостого дня тижня. За 10 років дружби без попередження ця домовленість між нами ніколи не порушувалася. Аж ось, минулого місяця, приходжу я в кав‘ярню, а Соломії немає. Почекала 15, 20 хвилин – нічого не змінилося. Почала надзвонювати. Телефон був поза зоною. Просиділа я там дві години і словами не передати, як злякалася. В голові почали крутися різні сценарії, чому вона не прийшла. У підсумку кав’ярня закрилася, а я ні до неї, ні до її чоловіка так і не додзвонилася. Цілу ніч не могла спати, однак на ранок Соломія таки далася чути. З Америки!!!

Ви уявляєте, вона кілька місяців планувала переліт і навіть мені про це нічого не сказала! Мовляв, вона до останнього не знала чи вдасться полетіти, бо ще слід було домовитися про перетин кордону для її чоловіка. За кругленьку суму, як бачите, все вдалося. Вона щаслива. Починає нове життя. Каже, що іншого такого шансу більше не буде.

А я сиджу розбита, бо розумію, як підло Соломія вчинила і по відношенню до мене, і по відношенню до нашої країни… Не знаю як після такого знову почати довіряти людям.