Шлюб із побутовим інвалідом, чи треба мені все життя доглядати дитину свекрухи?

У шлюбі з чоловіком 10 років, разом уже – 15, двоє прекрасних дітей. Чоловік по дому практично нічого робити не вміє, при необхідності приходить на допомогу його батько, а чоловік у цей час у телефоні копається. Якщо попросити картину повісити – можна чекати рік, а ще й інструменти потім за ним по квартирі збирати. Простіше інколи зробити самій: поміняти лампочки, фільтри, прочистити злив, поклеїти шпалери.

Усі “жіночі” обов’язки повністю на мені. Готувати він не вміє. Раз у рік пельмені зварити може, а так або бутербродів наїсться, або до мами поїде. Щодо грошей теж складно. Кілька років тому його поперли з роботи, так досі нормально знайти не може. У результаті я заробляю більше та стабільніше, ніж чоловік. А він нервує і не придумав нічого кращого, ніж звинувачувати мене в тому, що я до нього охолонула через його маленьку зарплату, не хочу спати з ним, хоча ні слова йому про це не сказала.

Дітям теж уваги не надто багато, буває досить грубий, висловлювання використовує не підходящі для дітей, а мої зауваження з цього приводу ігнорує. Після роботи приходить, чекає доки я приготую вечерю, їсть і йде в гараж. Заробляє ремонтом техніки, але я знаю, що більшість часу вони з друзями базікають і п’ють.

Мама його вічно мені поради роздає, в тому числі як з її сином поводитися: їжу накладати, одяг йому гладити вчасно і класти на чільне місце. Натякає постійно, що якщо щось не так буде, то іншу знайде – турботливу. Сказала їй один раз, що навряд чи таку знайде, доведеться їй до кінця життя його обслуговувати. Тепер і з нею стосунки напнуті.

Ось задумалася, а чи треба мені все життя доглядати дитину свекрухи? Чи для цього мене мама народжувала? А після останнього скандалу на побутовому ґрунті взагалі охолола до нього. Реально не хочу ні розмов, ні близькості з ним. Думала жити з ним заради дітей, але чи варто? Гаразд би не працювала, але я теж гроші заробляю. Послухаєш інших – людям цікаво разом, допомога є один одному, а тут ніби тягнеш.

У мене завжди була установка на те, що шлюб має бути один і на все життя. Раніше він казав, що не допомагає, бо гроші заробляє, тож мовчала. Хоча питання грошей ніколи не було на першому місці, але я чомусь вважала, що всі живуть так, на щось доводиться заплющувати очі. Поки мій батько живий, він по першому дзвінку летів і допомагав мені.

Чоловіка взагалі це не бентежило. Хоча уявити, що його мати прийде мені допомагати з тим же прибиранням – та мені соромно б стало. Свекор зі свекрухою у таких самих стосунках. Вона йому все на блюдечку з блакитною облямівкою, а він завжди на неї огризається. Я раніше особливо уваги не звертала на це, а тепер просто дивлюсь і розумію, звідки ноги ростуть. Час тікати.

Живемо у двокімнатній квартирі, де з’явилася пліснява, на яку алергія в одного з дітей. Треба вже терміново міняти квартиру, але чоловік хоче свій будинок. Але мало того, що грошей немає на нього, я просто не уявляю, як ми там житимемо. Він же взагалі нічого не вміє, а щоб жити в будинку, у чоловіка мають бути золоті руки, або платити весь час доведеться працівникам.

Загалом, я розумію, що сама такого обрала, звинувачувати нема кого. Але чаша переповнена. Тепер мрію розлучитися. Чи є інший склад чоловіка? Чи доведеться міняти шило на мило? Що скажете?