Я завагітніла – цивільний чоловік пішов у депресію! Залишитися чи піти?
Живу з чоловіком у цивільному шлюбі півтора роки. Зараз мені 27, йому 30. Сталося так, що я завагітніла. Він злякався. Я вирішила, що це плід кохання та доля, зрештою. Раніше я взагалі про дітей не думала. Він сказав, що піде в депресію, а я ще не знаю, як це жахливо. Я думала, це буде тиждень-два, перечекаю. Яке там…
Нині вже 7 місяців. І стає лише гіршим. Перш за все, він не хоче мене як суальний об’єкт з першого місяця, як дізнався, що я вагітна. Він майже перестав зі мною розмовляти (це його нормальна реакція на стрес). Не п’є, не репетує на мене, не ображає. Я не знаю, чи є шанс, що все налагодиться і ми матимемо нормальну сім’ю? У мене таке відчуття, що він завжди почуватиметься нещасним через те, що його прив’язали дитиною.
Навіть якщо потім він перейметься почуттям до самої дитини, я в нього викликатиму відчуття і спогади, що прив’язали. Не хочу жити із чоловіком, який вважає, що якщо сім’я, то обов’язково хтось когось не любить… А що може дати малюкові нещасна мама? Він же відчуватиме це, моє нещастя…
Напевно, треба дати шанс і батькові, і дитині дізнатися один одного, щоб вони таки відчули прихильність, що вони є один в одного, і потім вже приймати такі рішення… Знаю, що в багатьох сім’ях діти з’являлися не заплановано, але потім, згодом, начебто налагоджувалися відносини. Може, й у нас буде так?
Я всі ці 7 місяців постійно тверджу собі, що потрібно думати про дитину, не приймати поспішних рішень. Але хто б знав, як це складно! і останнім часом чоловік поводиться все гірше і гірше. Дратується дуже швидко, лається матом при мені. Зовсім не дивиться на мене. Зараз видалив зі своєї сторінки в соцмережах всі наші спільні фотографії.
Чи варто терпіти таке ставлення? Мені здається, в результаті нічого хорошого не вийде – він вирішить, що зі мною так можна поводитися, і так і продовжиться все і після народження дитини.
Я можу піти до батьків жити. Заробляю достатньо (декретні нормальні) і накопичення є – не пропаду. У нього, звичайно, комфортніше – квартира більша, ремонт, усі поліклініки – все поруч. Але для мене важливіше ставлення. Хочу зберегти стосунки на нормальному, поважному рівні, не хочу, щоб він вважав, що мене можна топтати.
Зараз він навіть заміж не покликав, та я б і не пішла – з примусу одружуватися не хочу. Якщо щось складеться, краще після народження дитини, коли всі пристрасті вщухнуть. Але як мені виправити ситуацію, як вивести чоловіка з його стану, щоб він почав брати участь у моєму житті та житті нашої майбутньої дитини? Як зберегти взаємну повагу?
Батьки його дуже зраділи. Я їм подобаюсь. Але бачимося ми і чоловік з ними дуже рідко. Спочатку вони намагалися розмовляти з ним, наставляти, але він тільки замкнувся ще більше, став ще рідше спілкуватися з ними, щоб не чути моралі. Вони тепер мені дзвонять і підбадьорюють. І всі ми сподіваємося, що після народження дитини її недуга пройде і вона також почне радіти життю та цінувати свою сім’ю.