У декреті побачила його справжнє обличчя
З Павликом все складалося добре рівно до тих пір, поки я не втратила працездатність. Сталося це у зв’язку з вагітністю, пологами та післяпологовим відновленням, доглядом за дитиною. Насправді це були тимчасові труднощі, до настання яких потрібно було готуватися, як фінансово, так і морально, психологічно.
Щиро здивувався Паdkj, коли зрозумів, що в період моєї слабкості я не можу більше заробляти, а грошенята доведеться просити у нього. І так, щодо просити: Він сам гроші притискав і жаднічав, причіплявся через кожну зайву витрачену копійку та й зрештою не допомагав у побуті.
Свекруха навідувалася до нашої квартири тільки щоб 15 хвилин похитати малюка. Але відмовлялася допомогти по господарству. Казала: «Твій дім, ти й наводь лад!» Я при ній завела розмову з чоловіком про те, що треба було найняти когось хоча б на рік, поки я оговтаюся, для домашніх справ. Його мати різко повернулася в мій бік, вилупила очі, і пішло поїхало…
Це що за буржуазні нахили? Ви мільйонами крутете, мабуть, а я бідна бабуся на 100 г ковбаси викроїти гроші не можу!», «От за моєї молодості такого марнотратства не було! І все встигали, мили, прали, готували, прибирали! Ніхто ще не переломився!
А ось правильно вона сказала у множині: «Готували, мили, прибирали», значить були помічники. При народженні первістка, напевно, свекруха і теща, а далі – старші діти, що вже підросли.
Чоловік відмовився витрачатися, а у мене від сильного навантаження виникли проблеми зі здоров’ям. За це сказала йому величезне «дякую» розлученням і перетворенням його на малопривабливого аліментника. Тепер він навряд чи знайде собі жінку.
А сама одружилася вдруге. Довго жили разом, поки він не вмовив мене народити дитину.
Довго боялася йти на таке після всього, що я пережила з першою вагітністю.
На допомогу в декреті старшого сина мені розраховувати не доводилося, оскільки він був старшим до рівня інституту. Відволікати його від такого важливого етапу в житті я не могла. Навчання платне, в іншому місті, тобто він за фактом зник із нашої родини.
Обіцянням мого благовірного, даним до пологів, гріш ціна була. Він так само, як і перший чоловік, розпустився: контролював кожну копійку; не давав зайвих грошей, тобто, на свої якісь маленькі радощі; егоїстично радував покупками тільки себе.
Але цього разу я опинилася у набагато більш виграшному матеріальному становищі: отримувала збільшену (не те, що раніше) допомогу на дитину + працювала віддалено, а це теж дає фінансову опору. І що ж? Кожна розумна і поважна жінка в такій ситуації не дозволила б чоловіку псувати психологічний клімат у сім’ї, відмовилася б вислуховувати нескінченні закиди, претензії і розлучилася. Я цього не робила. Чому?
Сходила на консультацію до психолога, щоб дізнатися причину, через яку я спокійно виношу страждання і не біжу. Вона сказала, що вся справа у вивченій безпорадності. Минулий досвід навів мені хибну когнітивну установку про те, що нічого не вийде, адже так і було. Зараз я почала ігнорувати реальну можливість вирватися з «пекельних умов» і почати жити без шкоди самоповазі.