Набридло обслуговувати чоловіка: Як сучасні чоловіки використовують жінок, а ті цього не помічають
Ксенія, їй 35 років, і вона зовсім заплуталася у стосунках із чоловіком. Чоловік на кілька років старший, працює вдома в IT-сфері, а Ксенія працює в офісі. Спільних дітей у пари поки що немає, вони живуть разом лише 2 роки. Житлом забезпечені, середньостатистичним прибутком теж. Здавалося б, живи та насолоджуйся. Але Ксенія відчувала образу та пригніченість.
З’ясувалося, що жінка вже давно відчуває себе персоналом, який обслуговує чоловіка, але ніяк не коханою дружиною. Вона втомилася битися об лід і не отримувати від чоловіка бажаних емоцій, турботи, ласки та уваги.
Хоча ззовні пара справляла найсприятливіше враження, всередині гармонія, порозуміння і хоч якісь емоції були відсутні. Формально подружжя не лаялося, не ображало одне одного, але ж жило в емоційному голоді. Але найбільша проблема полягала в тому, що чоловіка все влаштовувало, він взагалі не бачив жодних передумов до розриву, бо почував себе комфортно. В той час, як Ксенія почувала себе безплатною слугою.
Треба сказати, що її думки були обґрунтовані. Наприклад, її обурювало, що чоловік не може прибрати вдома, не те що приготувати, а хоча б розігріти обід, випрати білизну в машинці, поки вона на роботі. Адже все одно вдома сидить. Чому б не зробити щось корисне? Можна заперечити, що чоловік, хоч і знаходиться вдома, все ж таки працює і не може витрачати час на домашній клопіт – і це абсолютно справедливо. Але вільний від роботи час він також проводив на дивані, уткнувшись у телефон і чекаючи, поки дружина піднесе гарячу вечерю.
Тобто Ксенія працює нарівні з чоловіком, а ввечері на неї чекають домашні обов’язки, які чоловік не планує ділити в жодних пропорціях. Більше того, вона сама оплачує комунальні витрати, купує їжу – і помітила це лише зараз. Чому? Та просто так склалося саме собою.
Квартира її, тому вона платила за звичкою, як і до заміжжя. Вона на роботу їздить, а чоловік працює вдома, відповідно, до супермаркету забігає дорогою саме вона. Так і вийшло, що її прибуток йшов на сімейні потреби, а він, хоч відчинено і не відмовлявся ділитися зарплатою, за фактом витрачав її на свої потреби і навіть не радився з дружиною.
Не дивно, що у Ксенії з’явилося стійке відчуття, що в чоловікові вона нічого не означає. Дивно, як у парі одна людина почувається абсолютно щасливою і задоволеною, а друга вибилася з сил. Може, Ксенія сама винна, що чоловік розслабився і хоче брати він сімейні обов’язки, лише приймає переваги?
Чоловіка Ксенії виховували мама та бабуся, які щиро вважали, що побут – жіноча справа. Вони по черзі крутилися навколо улюбленого хлопчика, а смачна вечеря на столі і випрасувана сорочка в шафі з’являлися, наче самі по собі. Про те, що він у міру можливості теж має брати участь у домашніх справах, мама і бабуся не розповіли.
Крім того, вони не присвячували майбутнього главу сім’ї у фінансові питання, і про комунальні платежі чи планування бюджету він чув, як про щось далеке і не має до нього жодного відношення, адже жінки завжди знаходили можливість, нехай навіть на шкоду собі, придбати бажані їм речі та гаджети.
Що сталося пізніше? Чоловік, зовсім не пристосований до життя, підсвідомо зажадав плавно перейти від однієї мами до іншої. А щоби дотриматися соціальних норм і догодити, Ксенія підходила, як не можна краще. Відповідальна, працююча, з комплексом рятувальника, враженим почуттям провини та бажанням бути «хорошою». І він – інфантильний, безініціативний, не здатний самостійно впоратися із цим світом.
Ні, звичайно, якби він вимушено поринув у реальність, то борсатися б неодмінно довелося – так чи інакше він би виплив. Але не встиг чи не захотів – з’явилася Ксенія та взяла роль мами на собі.
Чи можна врятувати сім’ю? Яку пораду ви дали б Ксенії?