Крик душі: чи є сенс намагатися повернути дружину та зберегти сім’ю?
Я старший за дружину на 5 років, прожили разом з 2008 року в шлюбі, двоє дітей: 5 років і 11 років. Я не говорю, що я ангел. Я, як і будь-яка людина, зі своїми нюансами характеру та поведінки. За словами дружини, поступово я став поганим чоловіком для неї, поганим татом для дітей, це все тривало 2 роки.
Я не п’ю, дружині не зраджував, водив дітей у садок і школу тільки я, вів всю бухгалтерію сім’ї, весь документальний обіг, усі платежі були на мені. Ось у такому існуванні і дожили до зради моєї дружини. Все сам бачив, знав, де стоїть машина.
Після того, що сталося з її боку, мені було запропоновано: або живемо разом заради дітей, але при цьому кожен своїм життям, як сусіди, або розходимося. Як сусіди жити не можу, я навіть зараз її ще люблю. Можливо, у зраді є й моя вина, десь не слухав, десь не почув.
Зараз вона переїжджає до орендованої квартири, дітей забирає з собою, а я хочу, щоб вони залишилися зі мною. Коли трохи вгамувалися, поговорили. Вона сказала, що насправді я дуже хороший батько, і крім мене дітей виховувати нікому не дасть, і як людина я непогана, що коханець у цих якостях мені сильно програє. Що вона з ним завела інтрижку тільки заради близькості. Зі мною вона не може, не хоче мене. Сказала, що все перегоріла, немає почуттів. І нічого не повернути.
Але за всіх цих хвалебних слів, дітей все одно забирає. Квартиру хоче зняти неподалік нашого будинку. Сказав їй, що психологи рекомендують у таких ситуаціях дітей поки що залишити на колишньому місці проживання, тобто зі мною. Поки що вони не звикнуть до думки, що ми вже не чоловік і дружина і разом не будемо жити більше. На що вона відповідає: Ти прям хочеш все забрати: і будинок (в іпотеці), і дітей. У будинку всім виділено частки, нічого я забрати не можу. Просто іпотеку мені платити, чому я мушу йти з нього?
Та й переїхати з такою кількістю інструментів та обладнання складно, у мене комора 4х4 догори забита, і ще на вулиці будівельне обладнання стоїть. Але мене бісить, що не думає вона про дітей, мабуть, у цій ситуації зовсім, хоче все мені зло робити. Але поки вони будуть 2 дні зі мною, 2 дні з нею, то зміни підлаштовували. А далі подивимося, може, через суд вирішувати доведеться.
Підкажіть, після всього описаного, чи варто спробувати ще раз почати по-новому? Я досі відчуваю до неї сильні почуття. Не знаю, можливо це звичка. Я пропонував їй все почати спочатку, з нуля. Вона відмовляється.
Чи все ж таки змиритися з втратою і відпустити? Тільки не зрозумію, як заглушити це почуття втрати та болю? Щодо розлучення вона теж мовчить, немає ініціативи. Чи може це бути сигналом до того, що вона не все вирішила? Півголови за рік посивіло. На нервовому ґрунті пам’ять погіршилася, тому що постійно думки про цю ситуацію, про неї, про дітей.
Спати до ладу не можу. Нічого не вживаю, хоча намагався заглушити біль. Але допомагає тільки в моменті, а вранці знову думки та хворий стан, бо не моє захоплення. Треба перебудовуватися якось, вибиратися кудись після роботи, просто прогулятися, подивитися, чим живе місто, вдома просто нестерпно перебувати. Скажіть, є варіанти чи все без толку буде?