Як прийняти нову жінку у житті батька після смерті мами?
Раніше зі своїми бідами та питаннями я зверталася до мами. Ми з нею були, як подруги. Але почну із самого початку. Моєї мами немає вже майже рік. Її занапастив рак. Менше як за рік він її переміг. Що ми пережили за той час – не описати словами. Це було справжнє пекло. Батько мій був весь цей час із нею.
Правда, іноді він поводився так, що мама на нього і ображалася, і злилася. Тим не менш, ми всі намагалися триматися разом. Дуже сподівалися на найкращий результат, але не вийшло.
Моєї мами не стало 31 березня. А вже у липні мій тато з новою пасією поїхав на море. Сказати, що я була шокована його вчинком – не сказати нічого. Він не лише плюнув на могилу, а й перекреслив 31 рік сімейного життя. Про його нове захоплення я дізналася приблизно через півтора місяці після похорону. Її я знаю, і захоплення вона ні в мене, ні в моєї сестри не викликає.
Спершу тато сказав, що він просто з нею спілкується. Я була не проти дружби. Колись ми, можна сказати, дружили сім’ями. Тим більше що ситуація у них була схожа. У неї не стало чоловіка.
Спілкування спілкуванням, але подорож на морське узбережжя, це був перебір. Він став поводитися зовсім по-іншому. Якщо тато раніше був проти покупок у торговому центрі, як би його мама не вмовляла, то зараз тільки в них одягається. Ходить на концерти, спектаклі, кінотеатри, загалом туди, куди з мамою йому було ліньки йти.
Зараз ми вже дійшли до того, що він сказав, що в цьому будинку йому не потрібні, ні я, ні його онуки. Тож ми тепер спішно збираємо речі та переїжджаємо у квартиру з недоробленим ремонтом. Він присягався до цього часу, що цей дім наш – мій, моїх дітей, сестри та її майбутніх дітей. Коротше, все, що колись було моєю сім’єю, розвалилося на частини. Як чинити далі – я не знаю.
Моєму татові 54 роки, а їй у районі 48-49. Зрозуміло, що ще не старі та мають право на щастя. Але те, як він змінився поряд із цією жінкою, дуже несподівано. І тепер я боюся, що все його майно дістанеться його новій жінці та її синові. А цей будинок не просто спадок – це пам’ять про мою маму. Уся її праці, вкладені у цей будинок, підуть у нікуди.
Ми маємо житло і там ми робимо ремонт. Ми мали його спокійно доробити, а потім переїхати, але батько наполягав на якнайшвидшому переїзді. А я була єдиною, хто підтримував у батьківському домі порядок. З нами живе ще бабуся, яка не може нічого приготувати та нормально прибрати в будинку. Отже, мені доводиться всіх обслуговувати і за всім стежити. І що батько тоді робитиме з бабусею. Як мені посварити їх чи хоча б відкрити очі батькові, щоб він не робив необачних вчинків?