Мати видиває злість на всю родину. Дуже шкода батька
Батькам уже за 70. Ми із сестрою їх дуже любимо. У всьому завжди допомагаємо. Дуже часто приїжджаємо відвідувати, дзвонимо майже щодня, допомагаємо грошима. Сестра подарувала батькові нову машину, я майже щороку відправляю відпочивати за кордон. Мамочка-татко, тільки так до них звертаюся.
Мати ж нас ненавидить. Постійно влаштовує скандали – з нічого взагалі. Затероризувала всю родину. Чіпляється до якогось слова, починає ридати, проклинати нас, називати останніми словами. Демонстративно влаштовує бойкот. Місяцями може не спілкуватись. Постійно вимагає якоїсь особливої поваги. Від неї завжди виходить злість, агресія, роздратування.
Мої успіхи її дратують, мої хвороби (застуда, грип) її просто виводять із себе. Починає відразу біситься, що я харчуюсь неправильно, тому імунітет такий слабкий. Мені й так погано, вона ще гірше робить. Майже будь-який мій чи сестри приїзд закінчується скандалом. Вважає, що їй усе можна, бо вона мати. Постійно принижує нас, тільки себе вважає правою, потребує повного психологічного підпорядкування. Постійно вселяє нам почуття провини, що доньки ми невдячні, що вона нас під паркан не викинула, а ми цього не цінуємо.
Мені так погано. Я не знаю що робити. Як із цим боротися? Мати постійно ображається і чекає, коли ми почнемо вимовляти у неї вибачення. Їй постійно здається, що ми хочемо її принизити, опустити (її вираз), що про неї пліткуємо, хоча в нас із сестрою дуже багато інших цікавих тем для розмов.
Найстрашніше, що вона мучить батька. Він порядна, добра, гідна, вірна, розумна, освічена людина. Все життя пропрацював на керівних посадах. Його півміста знали та поважали. На що вона перетворила його життя? Належить до нього, як до раба. Кричить на нього постійно, наказує, що робити. Якщо він щось проти каже, вона відразу влаштовує істерику, обіцяє зробити з собою непоправне.
Нас усіх трясе, такий негатив моторошний. Але ми їдемо до своїх квартир, а він залишається з нею. Вона з нього просто знущається, хоча він усе життя з нею прожив, все життя захищав її, вірний їй був, нас, дочок, виростив, освіту нам дав, з квартирами допоміг. Все життя для сім’ї. Ні я, ні сестра, ні батько у звичайному житті ні з ким не сваримося, не конфліктуємо, з усіма в добрих стосунках, але щойно приїжджаємо до мами, скандал забезпечений. Вона мене просто руйнує. Знаєте, найпотужніші енергетичні удари. Мене 2-3 дні потім трясе, я прийти до тями не можу. Я не знаю що мені робити.
Вони вже старі, як мені їх кинути. Я хочу мати матір і бути з нею у добрих стосунках. Водночас із будь-якого мого слова вона може зробити скандал, образитися, розсердиться. Я не розумію, що з нею відбувається. Пропонували сходити до лікаря – вона не хоче. Вважає, що це ми у всьому винні. Каже: “Ви повинні мати шанувати”. І тут же у крик.
Чим більше ми для неї робимо, тим більше вона вважає себе великою. І ніколи не дякую. Мені так буває прикро. Приносиш їй гроші, продукти – взяла мовчки і пішла. На Кіпр їх зараз відправляю – вона туди їде, наче мені послугу робить.
Ми із сестрою жахливо від цих скандалів страждаємо. Не знаємо що це таке – або хуліганство чи хвороба. Вона пропонує сходити удвох до психіатра, а я їй говорю – ну чим вони допоможуть, ну заколять її, зроблять овочом. Хіба цим допоможеш?
Як мені бути з батьком? Чи можу я його врятувати? Він живе чи то з хуліганкою, чи то з божевільною. Вона його знищує, а я його так люблю. Я казала батькові: “Ти завжди можеш приїхати і жити у мене у квартирі”. Але він не хоче, просто втискає голову в плечі і доживає свого віку. Я плачу зараз… А от із сторонніми мама дуже коректно веде. Ніколи не дозволяє собі жодної неповаги чи натяку на хамство. Скрізь: у поліклініках, магазинах дуже адекватна та доброзичлива. Нас тільки гнобить.