Чоловік не працює. Хочу розлучитися, але він погрожує забрати дитину
Мені 33 роки, маю дві освіти, гарна робота. Фатальною красунею себе не вважаю, але дуже симпатична, з непоганою фігурою, народилася у столиці. У 27 років вийшла заміж за авіаційного інженера та майбутнього льотчика. У щасливому шлюбі у нас народилася дочка, тоді ж виникли обмеження в країні, і мій льотчик перетворився на домосіда, втратив роботу.
Я повернулася працювати, помінявши рід діяльності у своїй, навчилася новому. Чоловік залишився сидіти з дитиною. Ось увесь цей час чоловік сидить удома і не працює. Постійно у нас сутички з цього приводу, а від нього одні відмовки: Я льотчик, я чекаю! Чекає, коли йому запропонують чудову роботу. Він вважає, що все, що зараз пропонують, – негідні варіанти для нього. Каже, що погоджуватися на гірші умови, аніж у нього були, він не стане.
При цьому постійно критикує мене: то посуд не домила, то каструлю там не поставила, то серветку не викинула. Готую, як виявилося, так собі, прибираю погано, за дитиною стежу нормально начебто, але не займаюся її розвитком. Ніколи не хвалить, шукає, до чого можна було б причепитися. Може днями зі мною не розмовляти, не помічати, у навушниках дивиться ютюб і все. Я втомилася, багато працюю, викладаюся вдома та з донькою. Хочеться підтримки, ласки та кохання.
Живемо, до речі, у моїй однокімнатній квартирі. Чоловік сам із передмістя, але вічно ниє, що район відстій, місто жахливе, інша справа його область та квартира! Натомість раніше, коли в аеропорт було втричі ближче їздити від мене, місце та квартира йому дуже подобалися. Та й машина теж моя, мої батьки подарували, хоч тільки він на ній і переміщається всі ці роки: то на роботу їздив, зараз у своє село.
Коли були скандали, казала йому: «Іди! Мені така сім’я не потрібна, де мене принижують та кривдять». Доньку вже почала водити у садок, і є моя мама, яка готова прийти на допомогу. У відповідь: “Роби що хочеш, а я піду тільки з донькою”… Погрожує забрати дитину. І не можу нічого зробити. Прикро до жаху.
Я начебто й не вірю, що дитину йому віддадуть. Але коли тобі постійно так кажуть, то починаєш сумніватися, боятися. Я в цій справі людина недосвідчена, а в нього характер важкий і хитрий, знає, як “вставляти ціпки в колеса”. Були такі епізоди вже. Сказала йому, що якщо він не хоче по-доброму, то я схожу в органи опіки і проконсультуюся з приводу ситуації та визначення місця проживання дитини. Вирішила його налякати, але сама переживаю, бо були випадки, коли при наших скандалах він щось записував на диктофон. Збирає проти мене докази, мабуть.
Потім каже, що знайде знайомих та сусідів, які підтвердять у суді, що я погана мати. Але іноді прослизає, що хотів би примиритися та зберегти сім’ю. Цілий рік живу у моральній самоті. Що робити? Хіба це нормальна родина, де, очевидно, що чоловік не любить дружину? Не хочу, щоби донька таке бачила. Вона досі не вміє обійматись і не цілує нікого, бо не бачить цього між нами. Чи може спробувати разом звернутися до сімейного психолога? Не розумію, що сталося із людиною. Допоможіть порадою, що робити?