Я виконую свої зобов’язання, а чоловік не хоче робити заповіт на мене та дітей
Я заміжня. Для чоловіка це другий шлюб. З колишньою дружиною майно суд поділив, але й те, що йому дісталося, він оформив як дарчу синові від першого шлюбу. Має двох дорослих синів від колишньої дружини. Їм уже за 30. Обох забезпечив квартирами. Дав гарний старт у житті.
У нас із ним також двоє спільних дітей. За час, прожитий разом, нажили дві квартири, обидві оформлені на нього. Життя йде, ніхто не молодшає. Попросила його написати заповіт на користь мене та наших спільних дітей. Він навідріз відмовляється. Каже: “Я напишу, а ти мене тут раніше часу в могилу зведеш”.
На покупку другої квартири він використав частину кредитних коштів. Говорить, що в договорі прописані такі умови, що якщо він помирає, а ми не розлучені в цей момент, то залишок кредиту виплачувати не потрібно. Сума боргу анулюється. Якщо вже будемо розлучені, то доведеться виплачувати або продати квартиру, щоб віддати цю частину грошей (квартира в Європі).
Мені навіть не за майно прикро, а якось погано стало на душі. Як він може жити зі мною, абсолютно не довіряючи? А ще й оперує такими фразами, ніби я хочу його до могили звести. І мені здається, він вигадав, що в договорі є така умова. Він не хоче мене втратити, боїться, що розлучимося.
Мене ж турбує, що у разі його смерті, діти від першого шлюбу претендуватимуть на долю нашого майна, хоча вони дуже дорослі, всі у них є. Звичайно, для них ця частка буде мізерною, але зайві 1,5-2 млн. нікому не завадять. Я почала вчора знову цю розмову – йому неприємно. Сьогодні взагалі не розмовляє зі мною.
Хотів молоду та гарну дружину, це як статус для нього. Прохання його щодо дітей я виконала, особливо він хотів дочку, оскільки у першому шлюбі були лише сини. Народила йому дочку. Дім на мені був. Я працювала до другого декрету. А він ще тримає мене в тонусі, вимагає, щоб стежила за собою і ходила в спортзал, дуже активний, характер владний і жорсткий. Так от, я виконую всі сторони своїх зобов’язань перед чоловіком, а він не хоче зробити так, щоб мені було спокійно у шлюбі.
А ще він дуже уразливий. Тепер може тиждень не розмовляти. У мене ці питання виникли після того, як він сам розповів, що його брат написав заповіт. Тоді я і торкнулася цієї теми. Висловив, що мої побоювання даремні: діти від першого шлюбу нічого сюди не вклали, тут не жили, у них своє майно, все давно розділене між колишньою дружиною та ним. З якого переляку вони претендуватимуть на майно, нажите мною та ним у нашому шлюбі? Отак він міркує.
Загалом після цього я взяла себе в руки і припинила. Заплакала в спальні. Адже він старший за мене на 23 роки! І я його люблю, виявляється. Неприємне усвідомлення його недовіри. І жодного разу йому за 15 років шлюбу не зрадила. Бували сварки та мої викрутаси. Ну, а хто ідеальний? З його погляду жінка повинна весь час бути легкою, веселою, красивою, не вантажити такими проблемами.
Найщасливіші люди – ті, хто нічого не мають. Що менше маєш, то менше страждань. Ось мої батьки тихо і спокійно прожили своє життя, без стресів, нікуди не їздили, ні до чого не прагнули, жодних амбіцій, за все життя нічого не нагромадили і були дуже здивовані, що виявляється можна жити й інакше, як мій чоловік. Порадьте, як правильно відстоювати свою позицію, щоб і чоловіка не злити, та убезпечити себе від домагань на майно його дорослих дітей?