Він платив їй аліменти, а тепер хоче забрати дітей до нас
Вийшла за розлученого чоловіка з дітьми, які живуть із матір’ю, а він платить аліменти. Прожили 5 років, і тут він раптом надумав забрати близнюків до нас. За його словами, матуся «зовсім з глузду з’їхала» і погано за ними стежить.
Ось уже півроку, за словами дітей, їхня мама проводить у квартирі дивні ритуали, обряди, нашіптує щось. Приготує їм суп або напівфабрикати розігріє після їхньої школи та своєї роботи, а потім допізна крутиться у магічних танцях.
Діти надані самі собі. Вони фактично наодинці. Ніхто про ситуацію не знає, бо жодних підозрілих шумів там у них не чути. Сусіди думають, що вона, як і колись, гарна мати, господиня, приємна знайома. Лише у розмові з татом хлопчик і дівчинка висловили свої підозри з нотами великого подиву.
За його словами, він незабаром подасть позов на позбавлення її батьківських прав чи дієздатності щодо ситуації, що вигорить, то й буде. Але він вважав неможливим визнати таку поведінку нормальною і придатною для матері двох дітей.
Каже: «Вони ж можуть обпектися; поранитися; випасти із вікна; пошкодити один одного, якщо поб’ються. Будучи залишеними напризволяще, ці маленькі істоти було неможливо усвідомлювати всієї ступеня небезпеки, відкриваючи вікно, наприклад. Можливо, їм спала на думку ідея відкрити його, стоячи на стільці, трохи нахилитися вперед і… все!
З такими словами він заметушився і навіть забув спитати, а чи згодна я на це підселення.
У нього жива мати. Свекруха цілком могла б взяти дітлахів, але вона воліє працювати. Постає питання: «Якщо їй дозволено працювати і заробляти, то значить мені доведеться займатися зустрічами-проводами дітей? Адже їхній тато занадто часто буває у відрядженнях!»
Відразу уявила цей розклад, і в мене помутніло в голові, ледь непритомнівши. Справа в тому, що я в дитинстві наглядала на вимогу батьків за молодшою сестрою і дуже добре знаю, скільки турбот та тривог приносить така діяльність.
Щоб викроїти час на догляд за дітьми, навіть найменший, доведеться відмовитися від суттєвої частки роботи. Крім основної зайнятості, я ще маю самозайнятість. Вийде, що майже вся самозайнятість скасовується. А зайвий шматок хліба мені хтось надасть? А як же наші сумісні накопичення на квартиру?
Я не зможу більше вносити пропорційну частку, він почне мене звинувачувати, вважаючи, що присутність дітей його в мене «на шиї» – розвага, щоб не нудно було. Говоритиме, що я почала «крисятничати» або полінувалася. Якщо ж щось раптом у мою присутність трапиться з його школярами, то знову ж таки все каміння в мене полетить.
Злякалася відповідальності, зрозуміла, що «щаслива пора» закінчилася, зібрала валізи, з’їхала та подала на розлучення. Свекрусі доведеться таки урізати себе в розвагах та змісті, взятися за виховання молодого покоління!