Син думає, що зробив дитину дружині найкращого друга. Всі гроші їй віддає. А малий зовсім на нього не схожий

Був у мого сина Романа найкращий друг Олег. Від першого класу вони нерозлий вода. Разом у школу, на гуртки, футбол, університет, на роботу. Разом і бізнес почали. Щовечора він приходив до нас в гості, вечеряли з Романом, говорили, плани на майбутнє складали. З часом почав навідуватися не сам, зі своєю дівчиною – Оленкою. Через кілька років вона вийшла за Олега заміж.

Я була за них щиро рада, бо вже сприймала,є як рідних.І за Романа свого теж раділа. Бо таких гарних, вірних друзів має. Лиш серце краялося, що він ніяк не вжениться. Роки ідуть, а він крім Олега й Оленку додому більш нікого й не приводить.

Так це тривало довго. Потім Олег з Оленкою почали заходити рідше. Хоч я знала, що вони продовжують спілкуватися, бізнесом й надалі разом займаються. А одного дня я зустріла посеред села Олега такого п‘янющого, що він мене навіть не впізнав. Це був білий день, тому того ж вечора я розпитала Рому чи бува чого не трапилося.

«Так, мамо. В Олега проблеми. Дуже хочуть вони з Оленкою дітей, вже стараються не один рік. Зверталися до лікарів, лікувалися, а потім виявилося, що Олег безплідний. Не може з цим він ніяк змиритися. Запив, так і щей на карти підсів. Щодня програє шалені суми. Бере швидкі кредити, що вже й мені колектори видзвонюють. Не знаю, що далі буде», – поділився зі мною Роман.

Шкода мені їх, звісно, але що я вдію. Чим тут поможу. Дорослі вже, не діти. З часом я забула про цю розмову, а Олег з Оленкою й зовсім приходити перестали.

Десь через рік після розмови до нас із чоловіком прийшов Роман. Серед ночі. Схвильований. Каже, треба поговорити.

«Розказуй, синку», – відповідаємо.

«Оленка вагітна. Від мене», – усе, що сказав. А далі, мов язика проковтнув.

Не довго думаючи, ми з чоловіком відповіли:

«Що ж, раз так, то женись приводь сюди. Ми її приймемо в сім‘ю, а те, що люди в селі говоритимуть якось переживемо. Поговорять та й забуть».

Рома з нами погодився і пішов. Сказав, що ще з Оленкою поговорить, і разом приймуть рішення.

Та моєю невісткою Оленці так і не судилося стати. Вирішили вони з Ромою все залишити в таємниці, і жити так, ніби нічого не сталося, а Олегові вона скаже, що дитина від нього. Шлюбна. Щоправда, мій син почав її фінансово підтримувати. Давав гроші на престижну клініку, де вона стояла вагітною на обліку. Купував ліки і все, чого вона хотіла.

Мене, звісно, це дивувало, бо вони ж прийняли рішення не сходитися. І що дитина не буде офіційно Ромина. То нехай Олег своїй дружині й закриває фінансові потреби.

Але, як виявилося, Олег за той час сильно прикипів до чарки. Зловживав алкоголем, втратив роботу, бізнес і заліз в борги. Рома сказав, що не може кинути в такому становищі Оленку.

Через 9 місяців вона народила. У пологовий теж купляв усе мій син, а от на виписці був Олег. Потім я бачила, що Рома купляє суміші, памперси, дитячий одяг. Ну, думаю, як же так. Вони ж не хотіли бути разом. В неї інша сім’я – так не має бути. Рано чи пізно люди в селі здогадаються. З іншого боку, це ж його син, міркувала я. Ці думки не давали мені спокою, поки Рома не показав мені фото немовляти.

«Це викапаний Олег! Ти що не бачиш?! Це не твоя дитина», – розкричалася я на сина.

А він не вірив. Мовляв, малюк просто на Оленку схожий. І далі продовжував фінансово підтримувати Олену. Потім Рома почав десь ночами пропадати. Одного ранку, він пішов у душ і забув на столі телефон. У той момент прийшло якесь повідомлення, і я не втрималася – прочитала його. Це писала Олена. Далі виклянчувала гроші. І з їх переписки я зрозуміла, де Роса пропадає. Виявилося, що Олег влаштувався на роботу нічним сторожем, аби хоч якось закрити борги. І тільки він за поріг, як Оленка писала Ромі, кличучи до себе.

Психанула я. Дочекалась Романа. Сказала, що все прочитала і, що це час завершувати.

«Ця Наталка тобі життя зруйнує! Вона ж сама не схотіла сходитися з тобою, а тепер спокою не дає, гроші виманчує. Ти так ніколи не побудуєш свою сім‘ю. Тим паче, дитина явно від Олега. Це ж його копія», – тицяла я йому перед носом фотографією малого.

Але Рома слухати мене не схотів. Тест-ДНК робити тим паче. Далі до Олени ходив ночами.

Одного дня мене це все так довело, що я не витримала і написала повідомлення Олені. Про те, що все знаю. Пригрозила, якщо вона не відстане від Роми, то розкажу про її походеньки Олегові. Через хвилину Олена мені подзвонила і благала цього не робити. Мовляв, це мій син за нею бігає, а дитина справді не його, а Олегова. І нібито Рома про це теж знає. Обіцяла, що заблокує Романа всюди і більше не пустить на поріг.

Злякалася, напевне, Олега і людського осуду. Ну, думаю, добре. Побачимо.

Оленка слово своє стримала. Того ж вечора Рома повернувся додому з роботи страшенно злий. Сказав, що Олена зізналася, що дитина не від нього, і що більше з ним бути не хоче.

Переживав це важко, я бачила. І, мабуть, мене в чомусь підозрював, бо спілкування наше зійшло нанівець. Зізнаюсь вам чесно, через це мене тепер мучить совість. Бачу, він не став щасливішим. Сподіваюся, це мине, і він зустріне свою дівчину, з якою побудує сім‘ю.

Та, з іншого боку, може мені не варто було втручатись? Не знаю, як тепер бути. Завжди, коли бачу сину, на серці тривожно. Напишіть, будь ласка, у коментарях чи правильно я вчинила?