Переселилась на мою голову! Поки чоловік охороняє дім, харків‘янка закрутила роман із моїм сином

Spread the love

Коли весь цей жах почався, до нас у село на заході України переїхала переселенка з Харкова. Разом із двома синами-школярами. Оселилися в порожній хаті по-сусідству, за проханням нашого місцевого священника.

Раз подруга священника, то я й думала, що порядна жінка. Старалась їй допомогти: носила продукти, випічку, показувала як розтопити піч, бо її чоловік залишився охороняти дім в Харкові. Здалась вона мені нормальною, простою жінкою. Аж поки не зав‘язала «дружбу» з моїм сином.

Щоб їй не було сумно, прийняв він із друзями її в компанію. Вчили української мови, возили в Карпати та на екскурсії. Спершу я це схвалювала. Думала, хоче бути гостинним і переключити на позитив після всього пережитого. Тим паче, вона ж одружена, має дітей, та й на п’ять років старша від мого сина. Але потім у мене з‘явились підозри.

Снідати вдома Назар перестав. Просинався, біг у душ і одразу на каву до переселенки Юлі. Через місяць я його бачити вдома перестала. Бо вже й вечеряв у неї. А на вихідних й обідав там. Пояснював, що їй постійно потрібна якась його допомога.

А якось вночі, проходячи повз кімнату сина, почула як він уві сні стогне: «Юля, Юля, Юляяяя».

Не давало це мені спокою. Наступного ранку, поки був у душі, залізла я в його телефон. Побачила переписку з Юлею і жахнулася. Щодня вона складає списки продуктів моєму синові на тисячі гривень!!! Просить возити до обласного центру за будь-якої її забаганки, і взагалі крутить-вертить ним, як хоче.

Я запитала у сина, що відбувається, а він тоді на мить впав у ступор, і ніби дихати перестав. А потім, як оскаженів. Сказав, щоб я більше не сміла називати її ім‘я, накричав на мене і побіг до своєї Юльки. Тиждень після цього зі мною не говорив.

Попустило, аж коли приїхав її муженьок. Тоді він туди й носа не сунув. Навіть не дивиться у той бік.

Зате як харків‘янин поїхав, то теж стало одразу зрозуміло. Бо знову цілодобово сидить у Юлі, й зі мною не спілкується. Ще й шифруватися намагаються. Так смішно. Бігає до неї тишком, аби я не бачила. А як кудись разом їдуть, то виїжджає з нашої вулички і там чекає. Думає, не здогадаюсь. Але я все січу.

Але було б краще, якби я дійсно цього не бачила! Бо між ними не просто дружба, я переконана. Тепер не знаю як бути. Шкода сина, бо використовує вона його. Та й гріх це страшний. І діти в неї ж не сліпі – як розкажуть татові, то й проблеми в Назара можуть виникнути. Крається моє материнське серце. Хоч він уже й дорослий: 30 років має, але не можу я це просто так залишити. Знаю і мовчу, а отже теж гріх на душу беру. І сказати їй нічого не можу, бо син не пробачить…

Порадьте, що мені робити? Як би ви вчинили у такій ситуації?