– Вгамуй дитину. Чому вона весь час кричить? – сердиться свекруха. – Ваша онука хворіє. – Мені все одно. Заспокой її, у мене мігрень
Несамовито кидаюся по кімнаті, поки Марічка кричить. Від її плачу тільки сильніше гублюся. Перебираю ліки, знаходжу порошок, який потрібно розбавляти молочною сумішшю. Ніби нічого не забула!
Подумавши, засмикую штори і вмикаю проектор зоряного неба, який Діма замовив. Тільки цей нічник якимось чудодійним чином впливає на Марічку. Ось і зараз вона миттєво затихає, з цікавістю втупившись у стелю.
Видихаю полегшено і вислизаю з кімнати, щоб приготувати суміш. Нічого не встигаю сьогодні! І шалено нервуюсь. Боюся, що доці стане гірше, тільки цього разу Діми поряд не виявиться.
Так стоп! Звідки такі думки? І почуття? Чому мені раптом гостро став необхідний проклятий чоловік?
Здається, настав час приступати до активних дій, поки цей жовтоокий демон не підкорив мене остаточно. Кожне його слово наповнене фальшю, кожен вчинок меркантильний, кожна думка віддає гнильцю. І я не маю права ні на мить забувати про це.
– Люба, – пробирається в голову мерзенний голос моєї свекрухи.
Ельвіра. Ще одна вагома причина, через яку я не можу затримуватися тут. Ризикую зірватись і придушити її. Озираюся на гордо сидячу в кріслі мати Діми – і мимоволі морщусь, як від зуба, що ниє, стріляє в мозок.
Я надто розбита, щоб зберігати маску. Дощенту.
І Марічка … Вона заслуговує на краще! І не має бути іграшкою, яку викинуть, як тільки набридне.
– Вгамуй свою дитину, – плює отрутою – Чому вона репетує весь час ?
І вбрання сьогодні Ельвіра обрала відповідне: облягаюче її висушене дієтами тіло, плаття кольору зміїної шкіри, що переливається на світлі.
– Маша хворіє, – намагаюся спокійно пояснити ситуацію, хоча всередині вирує лава.
– Мені абсолютно байдуже, – свекруха примружує очі. Точно зміюка!
– Знаєте що, мамо, – підходжу ближче і спіпеляю її злим поглядом. – А не пішли б ви в … – Вказати точно напрямок мені не дозволяє Марічка, тому що я чую її раптовий крик.
Мчуся в кімнату, але варто мені досягти дверей, як дитина замовкає. Немов навмисне грає з нами. Збираюся проігнорувати свекруху, що дратує мене, і піти на кухню.
Марічка, суміш, ліки. Все інше не важливо!
– Послухай, ви вдвох вилетите звідси швидше за ракету, – Ельвіра спотворює обличчя в гримасі огиди. – А я цьому посприяю, – посміхається криво. – Діма і ефектніших тебе чіпляв. І де вони всі зараз? – Оглядається показово. – Бачиш? І я не бачу, – сміється бридко. – І твоя доця тобі не допоможе, вже повір. Дімочці швидко набридне гра в сім’ю. Я свого сина знаю.
Що тепер робити, куди йти …