Про одного хитрого тата, який через свою хитрість створив деякі незручності своєї дочки

Прийшов якось до нас тато – дочку записати на англійську. Почали обирати дні та час. І якось цікаво виходить: начебто й підходять йому мої пропозиції, і водночас не підходять. І він увесь час якось ламається. Потім каже:

– Я взагалі хотів би так підгадати, щоб я в цей час був зайнятий. Щоб дружина возила.

І так радісно:

– Хі-хі.

Ну, гаразд, підібрали розклад під вільні години дружини. Мені-то що, це їхня сімейна справа.

Почала дівчинку возити мама. Але там так, логістика досить складна виходила, бо там ще молодша сестра з танцями була. Тому було приблизно так: виїжджають разом, завозять молодшу на танці, старшу до мене. Потім молодшу забирають, із нею їдуть до мене забирати старшу.

Ні, все добре, мама все встигає, кмітлива дівчинка. Займаємось.

Так, напевно, слід ще уточнити порядок дій дорослої дитини при закиданні першим останнього до нас. ))))

Заходять ( дзвонити-стукати-перевзуватися не треба ). Зазвичай приходять трохи раніше за початок уроку, тому учень чекає у передпокої. Ми закінчуємо, один виходить, другий заходить. Все нормально, все відпрацьовано, всі батьки та діти це знають.

***

А тут я займаюся. Все тихо та мирно. Раптом громовий стукіт у двері і радісний голос:

– Тік-так, наш час настав.

??? Я вже думала, що за мною громадянка з косою прийшла.

А це в якісь час тато дівчинку привіз. )) При цьому дівчинка дуже розумно тата вмовляє:

– Тату, тут не треба стукати та кричати. І ще зарано. Мій урок ще не розпочався. Ти йди, я тут почекаю, ти не турбуйся, мене покличуть.

А тато нуль уваги. Стукає вже в кімнату:

– Тік-так, наш час настав. Ми вже тут!

Ну че, висовуюсь із кімнати я з похмурою фізією. Пояснюю, що «ваш час» прийде за п’ять хвилин. А поки що можете посидіти і почекати. Тато дуже здивувався, але ретирувався.

А дівчинку було реально шкода. Тому що вона навіть намагалася переді мною вибачатися. І явно відчувала незручність за поведінку тата. Хоча чого вибачатися чи переживати, всяке буває.

Тож висновок. Батьки! Навіть якщо ви всю навчальну та позанавчальну діяльність довіряєте мамам, прислухайтеся до того, що вам кажуть діти. Іноді вони знають деякі моменти краще за вас.

Як ви вважаєте?