Коли роботи не було і копійки ніхто не давав, як тільки розбагатів, виявився мусить і рідним, і друзям

Всім доброго доби. Сьогодні я хотів би розповісти вам історію, яка сталася з моїм добрим другом – Олександром.

Справа в тому, що Саша завжди був людиною амбітною та повною ідей, але втілити їх у життя виходило не завжди.

Він був тією самою людиною в компанії, яка вигадувала безліч «стартапів» і варіантів підзаробити.
А підзаробити він хотів завжди, гроші в нього в кишені були рідко. Тому нерідко доводилося перехоплювати у позики у рідних та близьких, але давали, відверто кажучи, неохоче.

Добре, що Сашко розумний, йому вдалося реалізувати намічене і вийти на високі щомісячні заробітки. Але, на жаль, гроші псують людей, хоч і не завжди тих, хто їх має.

До того, як фінансові проблеми затихли, Саші регулярно доводилося позичати гроші до зарплати, принижуватися.

У матері він у борг ніколи не просив, сам намагався їй допомагати якщо не грошима, то хоча б робочою силою.

А ось рідні сестри його мами були дамами «з блатом та зв’язками» і дуже любили це наголосити на будь-якому застіллі.

Але коли Саша вкотре шукав гроші, жінки чітко дали зрозуміти, що допомагати фінансово не збираються, вони не банк.

Олександр людина не дурна і не наполеглива, він це чудово зрозумів і більше родичок не турбував.

Коли Олександру пощастило потрапити в струмінь і отримувати непогані гроші, він дуже змінився: став статним, впевненим, навіть його мова видавала в ньому зовсім іншу людину.

Він грамотно розпоряджався коштами, обзавівся нерухомістю, гарним автомобілем та матері покращив житлові умови.

Жінка, якій все життя не було чим похвалитися перед успішними сестрами була на сьомому небі , звичайно, їй теж хотілося показати родичкам зміни.

І тут несподівано з’ясувалося, що хороше життя Олександра – це заслуга всієї його рідні, адже якби не його дбайливі тітоньки, то він би й до університету не вступив.

Вони пригадали все: і як допомагали до лікарні записатися «без черги», і як теплий килим йому позичили, коли той у студентському гуртожитку мерз, та й про подарунки на дні народження не забули, все у блокноті розписано та пораховано.

Загалом тепер непогано було б і про старих тітоньок подбати успішній людині.

Друзів у Олександра теж побільшало: з’явилося на обрії його колишнє шкільне кохання, яке колись обрало не його, а молодого студента, і хлопець, з яким Сашко аж у другому класі за однією партою сидів та інші «близькі друзі». Тільки де вони всі були, коли йому самому потрібна була допомога – ось загадка.

Ось так легко і просто можна стати цікавою особистістю, для цього достатньо мати гроші.

А якщо говорити серйозно, то ситуація досить абсурдна і, як на мене, обурлива.
Дорогі друзі, а як вважаєте ви, Олександр справді винен усім, хто колись йому хоч якось допомагав?

Чи добрі вчинки мають бути безкорисливими? Поділіться своєю думкою у коментарях, цікаво дізнатися.