Бездомний волоцюга запросив багатеньку дівчину на побачення. Вона й уявити не могла, що…

Часом доля зводить двох людей настільки дивним чином, що деякі історії навіть складно повірити. Ніхто ніколи не знає, де ж перетнуться ці дві самотні доріжки: з чистої випадковості або з подачі згори. Але в одну мить всі пазли вишиковуються в одну загальну картину, і тоді вже ніхто нічого не в змозі змінити.

Саме так можна описати те, що пережила дівчина на ім’я Еммі Абрахамсон. Дівчинка народилася у досить забезпеченій родині. Все її дитинство пройшло на батьківщині у Швеції, а вже після закінчення школи вона перебралася до Лондона, де й закінчила університет. Життя складалося якнайкраще: вищу освіту, пізніше робота актриси в Амстердамі. А вже до двадцяти дев’яти років вона була режисером та художнім керівником цілого театру у Відні.

На перший погляд, усе в її житті було розплановано до дрібниць. Все, окрім одного – дівчина була самотньою. Через свій службовий графік: гастролі та відрядження, вона так і не змогла знайти свою другу половинку. Коли всі подруги вже давно вийшли заміж і навіть обзавелися дітьми, Еммі проводила довгі холодні вечори на самоті. У неї зовсім не було браку уваги протилежної статі, але все якось не те.

На вулиці тривав 2005 рік. Еммі було вже 29 і через тиждень мав відбутися ювілей, але чомусь це її ніяк не тішило. Щоб відволіктися від сумних думок, дівчина вирішила влаштувати собі маленькі канікули і поїхати в Амстердам.

Еммі Абрахамсон

Якось після насиченого дня дівчина сиділа на лавці в очікуванні подруги, з якою планувала провести вечір, що залишився. Вона спостерігала за перехожими та закоханими парами і десь у глибині душі заздрила. Їй було нудно, адже не було людини, з ким можна було б розділити всі радощі та горе. І на той момент вона навіть загадала бажання, адже незабаром день народження. Хто знає, може справдиться.

Це був чудовий момент, як раптом його зіпсував бідолаха. Еммі помітила бездомного, що наближається. Зазвичай, побачивши таких людей, дівчина бігла подалі. Вона просто панічно боялася бомжів. З кожним кроком бездомний наближався до дівчини, а Еммі ніби приросла до дерев’яної лави.

Бездомним виявився молодий хлопець, незважаючи на те, що його обличчя було майже вкрите бородою. Він був весь брудний, і від нього погано пахло, причому за кілька метрів. Підійшовши ближче, він поцікавився, котра година, хоча навпроти лавки висіли величезні годинники. Дівчина здивовано подивилася на нього і тут же відповіла: «Пів шостої». Як згадує зараз Еммі: «Це було щось незрозуміле. Я ніколи не заводила таких знайомих. Більше того, я завжди трималася від них подалі. Але того дня я не можу пояснити й досі».

Проте найбільше вражала впевненість хлопця, адже між ними була така соціальна прірва, а він зовсім не зніяковів і продовжив розмову.

Оскільки часу було достатньо (Еммі чекала на подругу), вона не прогнала незнайомця, а вирішила підтримати діалог. Слово за слово вони розмовляли, і дівчина відчула, що з ним дуже легко. Він розуміє її з півслова, але ще більше вона звернула увагу на його красиві карі очі. Вона не могла відвести погляду. Дивно, але їй було дуже комфортно, та й безпритульний не міг відірвати очей від вродливої ​​дівчини.

Розмова тривала трохи більше десяти хвилин, коли підійшла подруга Еммі. Весь цей час люди здивовано дивилися на парочку. Перед відходом Вік, а саме так звали хлопця, жартома призначив побачення на цьому ж місці через п’ять днів. Впевненість волоцюги вражала та підкуповувала. Звичайно ж, дівчина не планувала приходити у призначений день, та й швидше за все бездомний теж забуде про це.

Але наступного тижня вона ніяк не могла викинути Віка з голови. Трохи помучившись у роздумах, Еммі заспокоїла себе тим, що нічого не втрачає. В неї залишався ще цілий день до від’їзду додому. Неспішною ходою вона вирішила пройти недалеко від тієї самої лавки, щоб здалеку поспостерігати, чи прийде назустріч бездомний. І на подив, хлопець уже сидів і чекав Еммі.

Еммі та Вік

Наступна їхня зустріч пройшла просто чудово. Вони багато розмовляли про життя та познайомилися ближче. Еммі зараз згадує з усмішкою: «Бездомний підготувався і навіть трохи привів себе в порядок, але руки та нігті були страшенно брудними. Він приїхав на невеликому, майже дитячому велосипеді і тримав валізу, яка, як я думала, буває тільки у божевільних. Потім я дізналася, що всередині був його спальний мішок та банка пива».

Того ж вечора бездомний Вік розповів, що колись він подорожував Європою, але гроші швидко закінчилися. Усе сталося зовсім не так, як він планував. Родом хлопець із США, і він не має батьків. Перебиваючись дрібними заробітками, він усе спускав на випивку (у чому сам зізнався). Це його слабкість, і він нічого з цим не може вдіяти. Так він і опинився на вулиці, причому живе у парку вже понад рік. Вік розумів, що він просто бездомний алкоголік, але побачивши Еммі щось усередині нього змінилося. З того дня він анітрохи не випив.

Вони розмовляли аж до пізнього вечора. Вік мав неймовірне почуття гумору і дівчині було з ним дуже легко. Наприкінці вечора Еммі сказала, що завтра повертається до Відня. Не знаючи, чи зустрінуться вони колись знову, дівчина залишила Віку свій номер телефону з ввічливості та поїхала додому.

У Відні дівчина не припиняла його згадувати: такий собі курортний роман, але де Амстердам, а де Відень.

У день, коли Еммі виповнилося тридцять, у будинку задзвонив телефон. Дівчина неохоче взяла слухавку, очікуючи почути чергове вітання. Але натомість вона почула знайомий голос Віка. Її серце здригнулося. Він просто сказав їй:

Привіт! Я пам’ятаю, що ти маєш день народження, тому я вирішив особисто тобі привітати.

Дівчина чекала почути прості слова привітання, але чоловік, на її подив, сказав, що хоче піднятися до неї у гості. Тоді з подиву вона й зрозуміла – він тут. На запитання, як йому це вдалося, Вік відповів: “На поїзді приїхав”. Він планував бути на два дні раніше, але чоловіка затримала поліція за крадіжку курки у крамниці.

Того дня дівчина запам’ятала на все життя, адже з того часу Вік та Еммі разом і більше ніколи не розлучалися. Чоловік оселився у дівчини та вже з перших днів почав шукати собі роботу. З моменту першої їхньої зустрічі Вік абсолютно не вживав, і вже через місяць його було просто не впізнати. Цей красень чоловік ніяк не міг бути тим самим бездомним із парку.

Подолавши безліч бюрократичних тяганин, через два роки, Еммі та Вік зіграли весілля. Спочатку хлопець працював електриком і забезпечував себе і Еммі, а через шість років у пари народилися близнюки – Десте та Тіль. Чоловік прийняв поповнення у сім’ї як виклик. Тепер він мав працювати ще більше, адже тепер на ньому трималося все. Він відкрив невелику компанію, яка займається ремонтами.

З того часу минуло 15 років, у пари все добре. Діти знають як познайомилися батьки, але нюансів ще не розуміють. Вони просто вважали забавним те, що їхній тато раніше жив на лавочці.

Згодом Еммі написала книгу “Як закохатися в чоловіка, який живе в кущах?”, адже своє щастя вона буквально знайшла під кущем. Разом вони виступили в ефірі на британському каналі, де розповіли про книгу та історію свого кохання. Як каже сама Еммі: «За всі ці роки я жодного разу не пошкодувала про те, що прийшла на ту зустріч. Ми навіть жодного разу не сварилися, саме про такого чоловіка я мріяла все своє життя.

У кожного з нас своя історія кохання. Ми червоною ниткою пов’язані з тими, хто є нашою людиною, і це найкращий доказ. Друзі, мабуть, це все. Пишіть свою думку про цю незвичайну пару, а також оцінюйте статтю і до швидкого!