— Ідеш? Тоді й дітей прихопи із собою!
Ну раз чоловік пішов до моєї подруги, хай і дітей із собою забирає. Ну а що? У них там весело. Романтичні вечори, подорожі, а я одна із двома дітьми загинаюсь. Хіба це справедливо? Набридло вислуховувати їхні істерики в магазині і рахувати копійки, які чоловік перекладає як аліменти.
Ми мали гарну сім’ю. Багато нас ставили за приклад і навіть заздрили. Все-таки ми прожили разом 10 років. Це не жарти! Весь цей час кохання жило, адже ми працювали над своїми стосунками і протестували проти одноманітності.
Спочатку жили для себе — лише через 7 років зважилися на дитину, коли вже було вирішено питання з житлом. Чоловік з нетерпінням чекав на первістка. Тим більше, на УЗД ми довідалися, що буде син. Все, як і мріяв.
Чоловік мені допомагав по дому та займався дитиною. Саме тому я зважилася на другу вагітність практично одразу. Я чомусь подумала, що з погодками буде простішим. Відсиджу декрет та зі спокійною душею вийду на роботу. З двома дітьми мені не було важко, адже чоловік і приготувати щось міг, і забрати, і з дітьми погуляти. Загалом ідеальне материнство у мене було.
Ось згадую все і розумію, що досі його люблю, незважаючи на те, що він мене зрадив. Та не тільки він… А ще моя найкраща подруга.
Нещодавно я дізналася, що мій чоловік — не такий ідеальний сім’янин. Він зрадив мені. Мало того, неодноразово. Чоловік будував стосунки з моєю подругою за моєю спиною.
Коли все розкрилося, я не могла в це повірити. Ну як двоє найрідніших людей могли мене зрадити? Та й взагалі, я не вірила, що Дашка здатна хитрістю затягти чужого чоловіка до свого ліжка. Але факти говорили за себе.
Паша сам мені все розповів і зізнався, що мене давно не любить. Мовчав, адже не хотів мене кидати з двома дітьми. Хотів почекати, щоб хоч трохи підросли.
Після цього я довго приходила до тями. Мені здавалося, що це все якийсь кошмарний сон. Однак довелося змиритися і прийняти реальність, адже не було часу розводити нюні та опускати руки.
Діти одразу помітили зміни. Перша спитала донька, чому тато не приходить увечері додому. Як усе їм пояснити, я поки що не знаю. Я дуже боюся неправильно подати інформацію, адже можу завдати їм психологічної травми. Тим більше, я не хочу, щоб вони ненавиділи свого батька так, як я. Їх же він не зрадив.
Судячи зі сторінки колишнього чоловіка, у нього з Дашею насичене та цікаве життя. Побачення, подарунки, подорожі, романтика – все, як годиться. У нас теж все це було доти, доки не народилися діти.
Мені зараз дуже прикро. Прямо жити не хочеться. Якби не діти, я б давно зробила якусь дурість, але заради них треба триматися. Однак вибратися з депресії мені не виходить. Я вирішила відправити дітей до батька, щоб у мене з’явився час для себе. Якщо ж я цього не зроблю, я можу їм нашкодити, адже вже просто не контролюю своїх емоцій.
Нехай ця закохана парочка перевірить свої почуття батьківством, а то аж надто солодко ним живеться. Якщо раніше я хотіла захистити чоловіка від дітей, то тепер нехай вдосталь насолодитися часом із ними. А мені час подумати про себе і залікувати свої рани.