Мій чоловік не дуже добре ставився до сімей, де багато дітей. І коли я завагітніла третьою дитиною, ми з нею розійшлися

Я б ніколи навіть уявити не могла, що після того, як я розповіла своєму чоловікові про те, ми з ним розійдемося. Разом із чоловіком ми були одружені десять років. При цьому ми вже маємо двох дітей — старшого сина, якому десять років, і молодшу дочку, якій три роки.

Нам треба було купити житло побільше, бо чотирьом людям було важко у двокімнатній квартирі. Тоді ми думали, що я зможу повернутися на роботу, зароблятиму гроші, і почнемо збирати гроші на квартиру.

Але життя вирішило інакше. Тоді я дізналася, що в мене буде ще одна дитина. Я не засмутилася, хоч так і вийшло випадково. Думала, що нічого, буде ще дитина — це чудово. Але мій чоловік був категорично проти нової дитини в нашому будинку.

–  В нас і так двоє дітей – син та дочка. Тобі мало? – заявив мені чоловік.

Я хочу третю дитину. Адже я й так уже у положенні. Мені однаково хто там народиться: дівчинка чи хлопчик. Чи ти хочеш сказати, щоб я робила аборт?

Це мені що, не можна тепер нічого сказати? – відповів мені чоловік. – Я одразу тобі казав, що не хочу бути батьком для трьох дітей. Тому ні. І взагалі про таке треба домовлятися заздалегідь, має враховуватись думка двох батьків. І ми неодноразово про це говорили! Та й ти жодного разу мені не казала, що хочеш ще одну дитину. А мене влаштовує все у нашій родині. А троє дітей це не те, чого я хочу.

Мій чоловік завжди поганої думки був про багатодітні сім’ї. Він вважав, що багато дітей заводять безвідповідальні люди. При цьому він завжди шкодував дітей із таких сімей, але й казав, що з таких дітей нічого доброго не зросте. Він каже, що з них виростуть такі самі люди, як і його батьки. Так і все життя батрачать, та дітей народжують.

– Не розумію. Ти не розумієш, чи що? У нас буде третя дитина, це не виводок! Так, ми будемо багатодітною сім’єю, але так говорити не варто про дітей. Ось народжу дитину, трохи вдома посиджу, а потім знайду роботу. І все буде гаразд. Ми не збідніємо, якщо у нашій сім’ї з’явиться ще одна дитина.

– Знайдеш роботу? Смішно, – відповів мені чоловік.

– А що я смішного сказала? — питаю у чоловіка.

– А ти подумай. Ми у шлюбі десять років, ти за ці роки працювала лише перший рік.

– Я весь свій час віддала нашим дітям, годувала, напувала, лікувала. Хто це займався? Ти? Та й взагалі, ти жодного разу мені не казав, що невдоволений тим, що я вдома сиджу з дітьми.  Бо не помічав нічого поганого у цьому.

Після її чоловік підвівся і мовчки пішов до вікна.

Я ще більше злилася, що він мовчить. Кажу йому, так розповідай, що ти там помітив!

– Ти що реально не розумієш? Коли ми тільки побралися, ти працювала у магазині. Потім ти завагітніла, і довелося звільнитися з роботи. Бо тобі важко було цілий день стояти на ногах. Але ж я зрозумів тебе. Адже ми на дитину тоді чекали! Так ти нічого не робила. Коли син підріс, всі почали питати в тебе, що ти думаєш робити з приводу роботи. Ти ж казала, що важко знайти роботу, адже не все підходить для матері з дитиною.

А потім ти все ж таки змогла влаштуватися в магазин, а через рік вони переїхали на нове місце і ти не захотіла їздити в інший кінець міста. І знову ти почала шукати вакансії, але нічого так і не знайшла. Ну а незабаром ти і завагітніла другою дитиною. І ось уже нашій дочці скільки років, а ти досі не можеш знайти роботу. І вкотре завагітніла. І ти гадаєш, що я нічого не зрозумів?

Потім хвилин п’ять ніхто нічого не говорив, я мовчки дивилася на чоловіка. І не могла зрозуміти, чому він такої думки про мене?

– Якщо я правильно зрозуміла, то ти вважаєш, що я спеціально завагітніла, щоб не шукати роботу? А от якби був з дітьми скільки років, ти розумів би, що це в рази важче, ніж звичайна робота. Ти в офісі працюєш, і тільки цілодобово сидиш на стільці.

– Значить так ти заспівала. Слухай мене уважно. Я “протирав штани”, але ти в цей час сиділа вдома, за мої гроші. І мені не потрібно, щоб ти ще раз відкривала декрет і народжувала дитину. Це ж ти цього хочеш!

– Виходить, що ця дитина тобі не потрібна? Я правильно зрозуміла? – вирішила перепитати я у чоловіка.

– Так вірно. Я не потребую третьої дитини!

– І як ти можеш так казати?

– Якби я знав, що ти не хочеш працювати, ніколи б не взяв би тебе заміж.

– Ти це реально зараз?

– Не роби безглуздих вчинків, зроби аборт. Тоді я і перепрошую за свою погану думку про тебе!

– Ніколи цього не зроблю! Ця дитина житиме. І вона потрібна мені.

Потім протягом наступного тижня ми з чоловіком не розмовляли, він не відповідав на мої дзвінки. А у вихідні до мене приїхали батьки. Виявилося, що їх попросив приїхати мій чоловік, нібито “нарозумити” мене. Мої батьки не знали, що робити і що говорити.

– Ти зрозумій, адже це ваша справа з дружиною. Ми не маємо права втручатися, — заговорила моя мати.

– Ви хочете, щоб я погодився на третю дитину? Ні, такого не буде. Я не хочу третьої дитини! І такої дружини я не потребую, яка хоче тільки дітей народжувати, а не працювати. Я впевнений, якщо Аня народить дитину, то в нас почнеться бідність. А я в злиднях жити не хочу.

Тоді всі дивилися з подивом на мого чоловіка.

– Що ти так дивишся на мене? Зараз я погоджуся на третю дитину, а ти потім і четверту заведеш. Ми не зможемо з такими темпами заробити на більшу квартиру, не зможемо кудись поїхати відпочити. Але ж тобі все одно на це.

Тоді я стала кричати на чоловіка, мене дуже образили його слова. Мої батьки всіляко намагалися мене заспокоїти, але їм не виходило. Моя мама почала пояснювати моєму чоловікові, що він неправий. Тоді й батько підключився. А потім я вирішила, що поговорю і з батьками чоловіка.

Я сподівалася, що їм вдасться хоч якось переконати мого чоловіка. Але, як виявилось, батьки чоловіка підтримують його позицію. Вони просили нас заспокоїтися і ухвалити рішення, але я щось розуміла, що вони мають на увазі.

– Та про що з нею говорити? Вона тільки й хоче дітей народжувати та в декреті сидіти, — заявив своїм батькам мій чоловік.

Після того я сильно розлютилася. А потім він зібрав свої речі та поїхав разом зі своїми батьками.

– Подумай ще раз. Я не зможу тебе переконати. Але й бути з тобою, якщо ти вирішиш народжувати дитину, я також не буду. Тоді ми з тобою розійдемося.

Я, звичайно ж, обрала дитину. При цьому чоловік заявив мені, що виплачуватиме аліменти на дітей.

– Дітей я не залишу. Можу сина до себе забрати. А дочка має рости разом з тобою.

Ось так ми й розійшлися. Мої батьки й досі сподіваються, що мій чоловік повернеться. Але я чомусь гадаю, що такого не буде.