Залишив на мене своїх дітей і вмотав у відрядження. Нормально?

Мій чоловік – негідник. Інакше я просто не можу його назвати. Він просто залишив на мене своїх двох дітей та поїхав у відрядження.

Привіз дітей, сказав, що він намагатиметься впоратися швидше, і помчав. Я вагітна, але це його ніяк не збентежило. Я ж не витримаю цілий тиждень із двома невихованими нащадками.
Сини чоловіка ще ті хулігани. Я змушена наглядати за ними, адже хлопців більше нема на кого залишити.

Я знала спочатку, що чоловік має двох дітей від першої дружини. Але я думала, що все обійдеться аліментами та рідкісними зустрічами. Я змирилася з цим і одразу пояснила чоловікові, що не хочу мати нічого спільного з дітьми.

Чоловік мене запевняв, що його діти – це його діти. Мене вони ніяк не стосуватимуться. Тим більше, дружина у здоров’ї і не збирається від них відмовлятися.

Однак насправді це виявилося лише пустими словами. Вже через півроку після нашого весілля колишня почала користуватися становищем і спихати на нас дітей при кожній нагоді.

Спочатку я тримала оборону і нагадувала чоловікові, що хочу тримати дистанцію. Мені не потрібні чужі діти. Чоловік начебто ставився з розумінням, але тиждень тому колишня чоловіка захворіла. Її відправили на обстеження до іншого міста, тому чоловікові довелося забрати синів.

Батьки чоловіка та його колишньої дружини живуть далеко, тому няньчитися з онуками вони не можуть. Тобто ситуація безвихідна. Дітей мав забрати мій чоловік до нас додому, адже у квартирі Марини живе її новий співмешканець. Звичайно, він возитися з дітьми не має бажання. Та й чоловік не хоче довіряти своїх хлопчаків чужому мужику.

Мене він почав активно агітувати за те, щоб я схвалила проживання дітей із нами. Чоловік переконував, що це тимчасовий захід, тому мені довелося зійти.

Я думала, що мене це взагалі не торкнеться. Мовляв, чиї діти — того й турботи. Я ж їх зовсім не знаю, тож не бажаю втручатися у виховання. Тим більше, я вагітна, і нервувати мені заборонено.

Однак мій чоловік вчинив як остання худоба. Він привіз дітей із речами і одразу ж сказав, що його відправляють до іншого міста по роботі. Ще й не зрозумів, чому я злюсь. Бачите, він же не спеціально!

Щиро кажучи, мені хочеться рвати та метати. Мало того, що діти розпещені та невиховані, то вони взагалі мене не знають. Я навіть у садок їх відвести не можу, адже це дуже далеко. І що ж робити? Кинути маленьких дітей напризволяще? Чи відвести їх до співмешканця колишньої?

Я намагаюся тримати себе в руках, але слабко виходить. Я розумію, що діти ні в чому не винні, але я все одно злюсь і зриваюся на них.

Винен у всьому лише чоловік, який мене обдурив і підставив. Може, час його зробити колишнім? Ну як бути?