— Ну хіба можна з ріднею судитися? Він не вкрав, а взяв користуватись!
Бабуся живе в селі, але не одна — з нею батькова рідна сестра та її син. Мій двоюрідний брат працює на фермі трактористом, у вільний час випиває, тож у місто не рветься.
Кожен наш приїзд для нього — це привід напитися, тільки наша родина не вживає від слова зовсім. Ми привозимо з міста не горюче, а продукти та гостинці для бабусі.
Зранку бабуся попросила батька звозити її на міський ринок. Тітка чомусь почала відмовляти її, хоч зазвичай стрибала в машину в перших рядах.
— Куди це ви? Я ж м’ясо замаринувала, зараз шашлик смажитимемо. Завтра поїдьте! – сказала вона.
– Запрягай! – Скомандувала бабуся, ігноруючи свою молодшу доньку.
– А де мої ключі? — спитав батько, ляскаючи по кишенях.
Він завжди носив їх при собі. Він почав помітно нервувати, а ми шукали їх по всьому подвір’ю.
— Та згодом знайдуться, чого ви? Пішли в лазню, а я поки що вогонь розпалю! — усміхнулася тітка.
Ключі ми шукали два дні, але їх ніде не було. Тато вирішив потай від тітки з’їздити електричкою до міста і перевірити, чи все нормально у нас вдома. Справа в тому, що ключі від квартири також зникли. І Вадик разом з ними, хоч зазвичай він далеко від пляшки не відходив.
Вадик з’явився, як батько поїхав. І що ви думаєте, одразу знайшлися ключі! Вони лежали в сінях на полиці. Як же ми їх могли не побачити, якщо я сто разів перевіряла всі полиці? Дивна несподіванка, чи не так?
Коли я повідомила батькові, що зникнення знайшлося, він був майже вдома. Я в цей час пішла до місцевого магазину за солоденьким до чаю. Підходжу до прилавка і бачу мамину хустку з кролика. Як мамина! Я її з тисячі впізнаю, адже вона шила її на замовлення.
— Вибачте, будь ласка, а де ви взяли цю хустку? – Запитала я продавщицю.
– Так Вадик, місцевий алкаш, на ящик пива обміняв. Дуже гарна, правда? Майже безкоштовно мені дісталося.
Тут зателефонував батько та повідомив, що нашу міську квартиру пограбували. Усі одразу зрозуміли, що це племінник — надто багато збігів. Повернувся тато вже з поліцією. Буквально за годину було знайдено всі наші прикраси, техніку та інші речі, які можна було продати.
Забирали Вадика під крики тітоньки:
— Ви просто зажерлися, фіфи міські! Подумаєш, взяв трошки, що одразу позиватися? Це ж рідна кров! Ми в злиднях загрузли, а ви живете на широку ногу. Та й взагалі, він не вкрав, а взяв користуватись!
Ми поїхали. Тітка дзвонить постійно і просить забрати заяву, але батько проти – усі мають бути покарані. Хоч бабуся спокійна, адже він постійно пенсію крав.