Батьки зятя не хочуть повертати нам борг. На своє виправдання кажуть: “Ми за ці гроші купили нову кухню молодій сім’ї!”

Мені п’ятдесят чотири роки, і я одружений уже тридцять років. У шлюбі у нас із чоловіком народилися дві доньки. Старшій дочці двадцять вісім років, і кілька років тому вона вийшла заміж. А молодшій лише шістнадцять років, поки що навчається в школі.

З чоловіком у нас середньостатистична родина, ми не бідно живемо, але й у золоті не купаємось. Але при цьому можу сказати, що й у деяких питаннях із чоловіком ми можемо дозволити собі і більше, ніж деякі наші знайомі та друзі. Все життя ми з чоловіком працюємо, тому й гроші нам важко дістаються. І своїх дітей ми також вирощували, щоб вони працювали.

Як казала колись моя бабуся:

– Краще вже їсти черствий хліб, який ти придбаєш за свої гроші, аніж той, який тобі позичать.

Старша дочка одружилася зі своїм другом, якого вона знала ще зі школи, потім під час навчання в університеті вони почали зустрічатися, а згодом і зіграли весілля. З житлом нашим дітям пощастило, вони їм дісталися у спадок. Тому й нам орати, щоби купити житло не доводилося.

Батьки чоловіка Світлани теж не з багатих людей. Вони так само, як і ми з чоловіком, пропрацювали все життя. Але в їхній сім’ї ставлення до фінансів зовсім інше, ніж у моїй родині.

Краще вже я тиждень житиму в розкоші, ніж цілий рік виживатиму за жорсткої економії, — завжди каже батько Микити.

І так вони живуть все своє життя. При цьому вони не мають жодних заощаджень. Мати Микити завжди мені говорила, що їм у спадок квартир не залишали, а на своє житло дуже важко заробляти. Я ж і не сперечаюся з матір’ю зятя, не бачу в цьому сенсу, все одно їй це нічого не дасть. Моя дочка живе з чоловіком, Микита працює та забезпечує їхню родину.

Світлана зараз сидить у декреті, у неї маленький однорічний син. При цьому ні вона, ні Микита жодного разу не просили допомоги. Вони намагаються з усім справлятися самостійно. Вони самостійно змогли переробити ремонт у їхній квартирі, і навіть трохи поміняти меблі. Але не всі, тому дочка іноді скаржилася, що потрібно поміняти всі меблі.

Але вдасться меблі повністю змінити тільки після того, як я вийду на роботу. Микита хоче машину ще купити, хоч навіть і б\у, – говорила мені Світлана.

Ми з чоловіком змогли накопичити якусь. суму грошей. Нам потрібно молодшу дочку ще вивчити. У неї з навчанням проблем немає, але на бюджет зараз важко пройти, якщо не пройде, то платитимемо за її навчання. Молодша сестра Микити теж відмінно навчалася в школі, а потім на бюджет не змогла вступити.

Це у всьому винне дистанційне навчання! — заявляв батько Микити,— ніяких знань не дали, тож діти та іспити погано здали.

У чомусь я згодна зі сватом, але ж є діти, які навіть на дистанційному навчанні змогли вчитися та вступити на бюджет.

Нам треба вже за її навчання заплатити, а з грішми зараз біда. Зарплата у чоловіка лише наприкінці місяця, а сплатити треба вже зараз! Допоможіть нам вирішити цю проблему! — казала мені мати Микити.

Батько Микити працював на будівництві, тож із зарплатами там були якісь проблеми. Ми з чоловіком не відмовили у допомозі сватам, та й перед дітьми було б негарно відмовляти.

Ну в кінці віддадуть ці гроші та подаруємо їх нашим дітям на нові меблі. Адже в них така дата .. – говорив мій чоловік.

Наприкінці місяця у Світлани з Микитою буде п’ять років, як вони зіграли весілля. Тоді я, звичайно ж, погодилася, тієї суми вистачило б на гарні меблі нашим дітям.

Настав кінець місяця.

Не виплатили поки що дружину зарплату, сказали почекати кілька тижнів.

Ну думаю добре, зачекаємо поки що. За цей час ми стали підбирати меблі нашим дітям у квартиру. Якраз підібрала все як треба і як хотіла моя дочка. Залишилося дочекатися грошей від сватів.

Одного дня дзвонить мені дочка і каже:

Мамо, не повіриш. Нам батьки Микити такий подарунок зробили. Чекаємо на тебе в гості!

Тоді я поїхала до них. Приїжджаю, дивлюся, купили нові меблі на кухню молодим. Дочка була дуже задоволеною. Я тільки задумалася: виходить, що свату вже зарплату виплатили, коли вони зробили подарунок. Подумала, значить, і нам скоро повернуть борг.

Приїхала додому і почала говорити з чоловіком:

Випередили нас батьки Микити. Ну нічого, Може ще якісь меблі дітям подарувати?

Та в них начебто все інше є. Думаю, краще просто подарувати гроші. Микита ж машину збирається купувати, от і додамо йому. Ану набирай його батьків, коли вони збираються нам борг повертати? – відповів мені чоловік.

В сенсі? — відповіла мені сватя, — ми за ті гроші купили меблі на кухню молодим, а більше грошей у нас немає.

Ми з чоловіком були в ауті.

Ну, давайте ми скажемо дітям, що це і від вас подарунок! — додала ще сватова.

І як вони собі це уявили? Відразу здалися такими хорошими батьками, а потім ненароком скажуть, що і ми в цьому подарунку теж брали участь.

Не варто нічого дітям говорити. Чому ви з нами не порадились? Ви у нас взяли гроші у борг, обіцяли повернути. Тож поверніть гроші. А ми за ті гроші зробимо їм подарунок! – відповіла я сватовій.

І де мені взяти гроші, щоб повернути вам борг? Кухню назад повернути до магазину чи що? — з докором відповіла мені сватова.

А потім і взагалі кинула слухавку. Образилася бачите. Мій чоловік тоді сказав, що гроші вони звичайно повернуть, але коли це поки неясно. Тому ми подарували дітям новий телевізор. А Світлані з Микитою я розповіла про цю ситуацію з його батьками. Він тоді провів із ними розмову.

На що Микита нам відповів, що він повертатиме нам гроші.

Та не треба нам нічого. Ти збирай гроші на машину. Ми тобі й хотіли ті гроші додати на покупку нового автомобіля.

З батьками зятя ми звичайно не спілкуємося зараз. Ми хотіли якнайкраще для вас, все одно вам би вони подарували або меблі, або гроші на машину. Могли б і не розповідати про таке. Все одно ми вам ті гроші віддали, — казала Микиті його мати.

І ось вони поступово почали повертати нам гроші.