— Доньці вже рік! Час на роботу виходити!

Моїй доньці нещодавно виповнився рік. У чоловіка з роботою все негаразд, тому ми ледве зводимо кінці з кінцями. Я ж у декреті, тому тимчасово не вношу свій внесок до сімейного бюджету. Доньку планую віддавати в садок, коли їй буде три роки, адже ясельних груп у нашому садочку немає.

З батьками чоловіка в мене стосунки не склалися спочатку.

Вони люблять втручатися в наше життя і стикати нас лобами. Добре, що ми хоч живемо окремо, бо давно б уже розійшлися.

Як тільки ми відсвяткували рік Василиси, вони відразу на мене налетіли, щоб я залишила дитину на їхню опіку і вийшла на роботу. Але я проти, адже донька прив’язана до мене. Та я не хочу через роботу пропустити важливі моменти з її життя.

Свекри у нас гостить щодня, хоч раніше такого не було. Вони спеціально приходять до нас, щоб критикувати мене та чіплятися. А сьогодні вони взагалі заявили, що ми зобов’язані прописати внучку в них, щоб вона ходила до сільського саду. Мовляв, працювати треба, чоловік не залізний.

Я не хочу, щоб моя дитина жила в селі. Якщо вона буде зі свекрами, я зможу бачити Василісу лише у вихідні. Це ж ненормально! Я вважаю, що жодні гроші світу не варті таких жертв. Зараз шукаю віддалену роботу, сподіваючись, що вони від мене відстануть.

Свекруха ж вічно кричить і обурюється. Хіба можна з такою бабусею дитину залишати? Вона їй якось по дупі дала за те, що Василина намочила колготи. Але їй і року тоді не було!

Що б ви могли мені порадити? Як утихомирити батьків чоловіка? Я хочу сама займатися вихованням своєї дитини, щоб потім не пожинати плоди їхніх помилок. Навіщо свекри взагалі втручаються у наші справи? Чоловік чомусь мене зовсім не жене на роботу. Значить він справляється. Правильно?