Коли я забирала до себе стареньку маму, я думала, що буде дуже важко

У нашому житті не все відбувається так, як хочеться. Так і маю. Я живу в місті, а моя мама донедавна жила в селі. Все було нормально, поки батько живий. Але після його смерті мама почала здавати – вона поводилася як маленька дитина.

Коли я навідалася до неї, зрозуміла, що треба забирати її до себе. Вона не справлялася вже сама, тому не можна було залишати її в селі. Вона боялася бути одна і не могла доглядати себе. Я вирішила перевезти її до себе, чого б мені це не вартувало.

Мама взяла з собою лише подушку та постільну білизну, яку я їй подарувала на 8 березня. Це були її улюблені речі, тож я не стала заперечувати. Я розуміла, що для неї важливо взяти щось своє, адже воно починало життя в новому будинку, у чужій обстановці.

Мамі було вже за 80. Вона дуже повільно пересувалася квартирою і трималася за дверні отвори. Батько дуже сумувала за рідними місцями, адже там прожила своє життя. Вона завжди чекала того моменту, коли я перероблю всі справи і зможу приділити їй увагу. Я вже звикла до неї. Я бачу, що зі мною їй спокійніше і радісніше, тому не шкодую про своє рішення.

Вона довірилася мені і залишила все нажите у селі. Зараз вона як маленька дитина біжить до мене, коли я повертаюся з роботи. Я гладжу її сиве волосся і обіцяю, що все буде добре. Так, зараз мені живеться важче, але в моїх днях з’явилося більше добра та тепла. Я поспішаю додому, адже на мене там чекають.

Моя квартира перетворюється на квітучий садок. Я впевнена, що сталося завдяки молитвам матері, моєї найріднішої людини. Я давно не почувала себе так добре — я щаслива перебувати поруч із нею і згадувати щасливі моменти з минулого. Я так переживала, що не впораюся, але все марно.

Дякую тобі, мамо, що ти є в моєму житті. Я ціную щодня, прожитий разом із тобою.