Історія, яка торкається всіх струн душі
Не всім жінкам судилося пізнати радість материнства. Але доля намагається відновлювати справедливість, коли з’являється можливість. І ця історія — прямий доказ цього.
– Вітання!
– Навіщо дзвониш? Я не маю часу на порожні розмови!
— Я ходила до лікаря і дізналася, що чекаю від тебе дитину.
– Це не мої проблеми. Дати тобі грошей, щоби ти все вирішила?
– Пізно вже робити аборт!
– Мене це не цікавить. Більше мені не дзвони!
— Алло…
— Абонент тимчасово недоступний.
Кілька місяців по тому.
— Привіт, дитинко. Я твій Ангел Охоронець.
– Вітання. А навіщо мене охороняти? Мені тут добре та затишно.
— Ну, ти й смішний! Як твої справи?
– Добре. От якби мама не плакала…
— Ти не хвилюйся, у дорослих часто так буває. Ти відпочивай і набирайся сил, скоро вони стануть у нагоді.
— Ангел Охоронець, а ти знаєш мою маму?
– Так. Я завжди з нею поряд. Вона дуже гарна та добра.
Через два місяці.
— Ну, що за день! Другу склянку розлила. Так і гoрiлkа скінчиться! – злилася жінка.
– Янгол?
– Так я тут.
– А що з мамою? Вона якась дивна сьогодні…
— Не зважай. Ти до появи на світ готовий чи ні, малюку?
— Начебто готовий, але мені дуже страшно. Я боюся засмутити маму.
– Ну що ти! Вона зрадіє твоїй появі.
– Ангел, а що там? За животом?
– Ой, тут дуже гарно! Зима. Все біле та сніжне. Тобі тут точно сподобається!
– Я готовий!
— Тоді я на тебе чекаю!
– Але мені трохи страшно.
— Ой, чому так боляче… Що робити? Викличте хтось швидку, — плакала від болю жінка.
Пологи були легrі. Малюк дуже боявся зробити мамі боляче. Вона народила дитину сама. Без допомоги лікарів. А потім віднесла на околицю міста.
— Не тримай на мене образи, сину. Не можу я тебе взяти із собою. Немає в мене майбутнього з тобою. Ти просто заснеш і все… Я не хочу псувати собі життя.
— Ангеле, а чому мама мене залишила?
— Не знаю… Може, ще повернеться.
– Ти плачеш, Ангел? Скажи мамі, щоб вона швидше поверталася, бо мені дуже холодно.
— Я зараз її приведу, не хвилюйся. Ти тільки не засинай, а голосно-голосно плач, щоб привернути до себе увагу.
— Але мама сказала, що мені треба спати.
Неподалік цього місця чоловік із дружиною сперечалися про щось:
— Катю, що ти робиш? Ну, куди ти зібралася? З безпліддям треба змиритися. Сотні та тисячі пар не можуть мати дітей. Це ж не вирок!
– Пішли зі мною!
– І куди?
— Я не знаю, але ми маємо сходити в одне місце.
– Гаразд. Але потім одразу лягаємо спати, адже вже пізно.
Жінка швидким кроком повела чоловіка до того місця, де лежала маленька дитина. Вона так мчала, ніби мала раніше обраний маршрут.
— Мене хтось веде за руку! – сказала Катя чоловікові.
– Не лякай мене так! Я завтра подзвоню до лікаря і попрошу призначити тобі якісь таблетки.
– Тихіше. Чуєш?
— Дитина плаче, чи що?
– Ага!
— Ангеле, де ти?
– Я тут. Плач голосніше, щоб мама з татом тебе могли знайти. Вони вже зовсім поряд.
— Ангеле, а чому у мами інший голос?
— Не звертай на це уваги. Це твоя справжня мама, бо вона тебе дуже любить.