“Пропиши сина у себе, я хочу, щоб він у вашу школу ходив”, – сказала подруга
Син моєї найкращої подруги цього року йде до школи. Раніше вони жили у сусідньому кварталі, винаймали квартиру неподалік нашого будинку. Але ось зняли житло просто у нашому під’їзді.
Прописка у них не місцева, тож і перспектива потрапити до хорошої школи їй не світила. Наша школа вважається престижною, там чудові педагоги та матеріально-технічна база. Ось Іра і почала просити, щоб я хлопця у себе прописала.
Я знала, що це не дуже хороша ідея, тому одразу їй відмовила. Як з’ясовувала я пізніше, якщо прописати у себе неповнолітню чужу дитину, можуть виникнути проблеми із законом.
По-перше, не можна прописувати дитину без її батьків. Гарна перспектива? По-друге, мені довелося б вимагати дозвіл у банку, оскільки квартира іпотечна. Загалом, паперова тяганина і біганина того не варті.
По-третє, лічильники у мене не на все стоять, платити доведеться за кількість прописаних людей. Навіщо мені зайві витрати?
А якщо вони потім виписуватись відмовляться? Бігати судами? Я ненавиджу всі ці судові розгляди. Саме тому відмовила. Звичайно, подруга образилася, адже вона вважає це дрібницею, а не клопотом.
Права я чи ні?