— Твій обов’язок тримати чоловіка в чистоті!

Аня чула, як розривається телефон, і не розуміла, що відбувається. Вихідний же. Хочеться виспатися. Вона подивилася на екран телефону і важко зітхнула.

– Мамо, ну що трапилося? Дай поспати! Ні, я не зараз вставатиму і готуватиму сніданок. Все, бувай!
Аня вимкнула телефон. Ну чого мати хотіла з самого ранку? Така вона достаюча, що просто сил немає.

До старшого сина Марія Федорівна так не чіпляється, як до дочки. Аня сама по собі добра і поступлива, от і вислуховує всі мамині претензії, хоча давно треба було скинути з плечей. Проте мати вважає свою дочку безглуздою, тому всьому її повчає. Ну як така криворука без її поради та допомоги впорається? Навіть коли Аня з’їхала від мами і втекла в інший кінець міста, від її гіперопіки та повчань втекти не вдалося.

Перед весіллям Марія Федорівна відмовляла від весілля не дочка, а зятя. Ще й сватам розповідала, що така нечупара загадає їм усю квартиру, нехай іншу невістку шукають. Коли ті відмовилися, пообіцяла взяти над Анею нагляд. І свою обіцянку теща дотримала.

Прямо на весіллі мама сказала такий тост:

— Пашка, тримай її в їжакових рукавицях, а то вона недолуга. Постійно треба контролювати та повчати.

І навіщо вона зганьбила рідну дочку перед гостями? Паша знав, що Ганна — гарна господиня. Вони ж до весілля мешкали разом. І наготовлено у неї завжди, і прибрано. Однак мама все одно засмикала Аню і моталася з одного кінця міста до іншого, навіть коли дочка була вже вагітна.

— Швидко пил витирай! Ну то й що, що вчора витирала? Погано, отже, витирала. Ти дихаєш цим. Знаєш про пилові кліщі? Хочеш дитині своїй нашкодити? – кричала родичка.

Ревізія у холодильнику теж проводилася регулярно. Аня вже не знала, куди сховатися від настирливої ​​мами. Коли ж народилася дитина, Марина Федорівна почала загрожувати соцопікою. Мовляв, не можна вирощувати малюка у такому свинарнику.

Аня сподівалася лише на диво чи на переїзд. Сховатись від мами допомогли свекри. Вони продали дачу та віддали виручені гроші дітям, а ті купили будинок у районному центрі за 70 кілометрів від міста. Не найкращий, але жити можна. Головне, що Марія Федорівна буде далекою.

І ось вони вже чекають на другу дитину. Мама приїжджає рідко, але дзвонить часто. Можливості сучасної техніки зіграли Ані не на руку. Від маминих очей і в районному центрі не вдавалося втекти, адже та вимагала, щоб донька крутила екраном і показувала порядок у квартирі, шафах, холодильнику. Марія Федорівна продовжувала контролювати кожен крок своєї недолугості.

– Плінтус покажи! Чіткість наведи! У кутку не витерла, бери ганчірку і при мені наводь порядок. Яка вода? Хіба ти не маєш спеціального засобу? Пішли у ванну, показуй крани та сантехніку. Прання чому ще не запустило? Бачу пляму на штанах, замочи на ніч засобом для виведення плям. Приготувала що на обід? Суп? На бульйоні, сподіваюся? Фу виглядає не апетитно! — і так тривало день у день.

Аня намагалася не піднімати слухавку, проте це було ще гірше, адже родичка могла відкинути усі свої справи та приїхати. Їй простіше було відзвітувати, ніж ризикувати.

До речі, гостей Марина Федорівна теж не дозволяла запрошувати, адже вони лише смітять та бруд вносять у квартиру. Якщо, не дай Боже, мама подзвонить у той момент, коли до подружжя прийшли друзі, всім треба ховатися. Ще одну-дві подруги родичка могла терпіти, але не більше. При гостях мама так само дошкуляла доньці і навіть вимагала показати, настільки чисті чашки, з яких вони п’ють чай.

Ось у п’ятницю ввечері до чоловіка приходили друзі. Добре посиділи, тож у суботу всі вирішили відіспатися. Але мама знову Аню розбудила раннім дзвінком, щоб перевірити, чи прибрано у дочки.

Коли Аня ввімкнула телефон ближче до 11 години, надійшло повідомлення: “Готуйся, недолуга! Я вже у поїзді!”.