Я повинна розплачуватись за борги свекрухи, забувши про свою дитину

Коли ми оформляли наш шлюб, три роки тому, у кожного з нас були заощадження та нерухомість.

У мене двійка, що дісталася у спадок, у чоловіка однушка від батька. Але розташування його квартири було вигідніше з погляду оренди, а моєї — з погляду комфорту для молодої сім’ї. Тож ми вирішили жити у мене. Питання про спільну нерухомість не порушували, сенсу немає. Також у мене були деякі заощадження, зібрані на чорний день.

У нашій сім’ї завжди прийнято мати фінансову подушку на випадок тимчасового безробіття або інших проблем. У чоловіка було все інакше. На рахунку мінус, бо батьки умовили його взяти для них кредит, бо вони не звикли відкладати. Брали кредит на освіту молодшої доньки.

Ще до весілля ми домовилися, що заощадження кожного, це їхнє особисте. Кредит на мене не поширюється. У цьому мене запевняв і майбутній чоловік і свекруха. Після розпису ми складали наші заробітки у спільну скарбничку та використовували на поточні витрати сім’ї: продукти, комуналку тощо.

І тут раптом раптом чоловік став звинувачувати мене в тому, що мене утримую і що я ділю його гроші і свої, ми ж сім’я. Так, він мене утримує, тому що я в декреті сиджу з півторарічною дитиною. А про мої заощадження ми говори ще до весілля, що вони мої. І я не збираюся їх віддавати, щоби погасити кредит. Брали його, щоб сплатити навчання дочці та купити ноутбук, телефон, речі їй. Ось тільки дочка вирішила не закінчувати інституту. У 20 років залетіла і на цьому навчання не закінчилося.

Зіграли весілля. Природно, ні одні, ні інші батьки молодих не хотіли, щоб вони жили з ними під одним дахом. Довелося пожертвувати квартирою чоловіка, яка приносила дохід від оренди та допомагала погашати кредит. Тепер у батьків чоловіка проблеми із роботою. Точніше, у його мами, бо нового чоловіка, батька сестри, вона давно вигнала. Грошей зайвих немає, треба допомагати молодим нахлібникам. Квартира вже не дає доходу.

Тому чоловік вирішив, що потрібно погасити кредит із моїх накопичень. Там сума вже не дуже велика залишилася. Свекруха почула цю ідею і їй дуже сподобалася. Почали насідати на мене з обох боків. Чоловік каже, що якщо ми сім’я, то я мушу виручити його. Його, як чоловіка, може й можна було врятувати. Але ж він тут не до чого. А за помилки свекрухи та дурість золовки я не збираюся розплачуватися.

Свекруха заявила, що я як бухгалтер поводжуся, так у сім’ї не можна. Все має бути загальне, жодного поділу. Скільки така сім’я існує. Мені теж цікаво, як проіснує сім’я, де чоловіка використовують для вирішення всіх проблем родичі.

Себе я не дам використати. Гроші мої й залишаться моїми. Мені ще піднімати дитину, якщо раптом сім’я розвалиться.