“Тобі кіт важливіший за племінника!”- крикнула мати

Я з дитинства мріяла про свого котика. І ось, одного разу я завела кошеня. Купила його у хорошого заводчика, весь свій час приділяла догляду за ним. І його існування стало важливою складовою мого життя. Батьки теж добре ставилися до кошеня, але ніяк не могли зрозуміти, чому він такий важливий для мене.

— Краще б дитину завела і з нею сиділа б, ніж за кота переживати! — говорила завжди мені мати.

Зрештою, на мене часто почали залишати сина сестри. Але ставлення до її дитини в мене нейтральне. З самого народження Льоші я намагалася допомагати сестрі, але не з дитиною, а приготувати поїсти, випрати, прибрати. Ось саме няньчитися з дитиною мені не хотілося.

Для мене це нудно та нецікаво. Коли сестра дуже втомлювалася, то з її дитиною сиділа мати. А я ж, приходячи додому, весь свій час віддавала кошеняті, і це мені було в рази цікавіше та приємніше. Якось мати все-таки поставила мені запитання:

– Для тебе виходить якась тварина важливіша і цікавіша за сина рідної сестри?!

Звичайно моя відповідь була позитивна. Мати після цього мене розкритикувала, мовляв, як я можу так говорити, якщо це рідна мені людина і так далі. Сестра ж просто сміялася, а потім обізвала мене шизиком. Ну а я все одно стоятиму на своєму. Якщо мені не подобається сидіти з її дитиною, то чому ж я це маю робити через силу?! Звичайно мати вирішила помститися за мої слова.

Одного разу я затрималася у подруги вдома і не змогла приїхати додому. Вранці повернулася додому, а кошеня вдома не було. Мати ж сказала, що мовляв він чогось злякався, а двері до під’їзду були відчинені, і він втік. Звичайно, для мене це стало великою трагедією. Я тоді дуже сильно і багато плакала, адже він став для мене найкращим другом. Через деякий час я переїхала жити до чоловіка до столиці, і там ми вже завели нове кошеня.

Кілька місяців тому я приїжджала в гості до батьків у рідне місто. І тоді мені брат розповів усю правду про те, що сталося з моїм першим кошеням. Того дня, поки мене не було вдома, мати поговорила з сестрою, і вони вирішили прогнати кошеня з дому. Природно, це було в покарання мені за мої слова. Причому спочатку брат теж був згоден на таку витівку, але через час він усвідомив що це було надто по відношенню до мене.

Як вони не могли зрозуміти, що це мій вихованець, мій улюбленець, і так, я його любила більше, ніж сина сестри. Тільки кошеня було зі мною в неприємні періоди мого життя, тільки воно давало мені сили працювати і рухатися далі, а не чужа мені дитина, яка не відчуває до мене ні краплі почуттів. А сестрі я допомагала тільки тому, що вона моя сестра, і я вважала своїм обов’язком їй допомагати. Тільки ось вона мене мабуть не любила, коли погодилася на таку авантюру.

Вона хотіла, щоб її дитина, яка для мене була чужою, стала важливою, щоб я її так полюбила, як і свого кошеня. Вони з матір’ю намагалися перевчити мене, змусити полюбити дитину сестри. А в покарання за мою незгоду на це вони вигнали з дому мою тварину.

До речі, подальшу історію життя мого кошеня я так і не знаю, але сподіваюся, що його забрали до себе додому хороші добрі люди.