Бабуся начаклуй мені любов! Будь ласка! Дівчина хотіла чуда, але щоразу було все гірше і гірше. Чому чари не діють?

Бабуся безцеремонно зачинила вхідні двері, по-господарськи підійшла до столу і сіла навпроти маленької худенької дівчини.

– Ну, кажи, чого прийшла? – невдоволено рикнула вона, наче її відірвали від дуже важливої ​​справи.

– Мені б… Мені сказали, що ви… Не знаю з чого краще почати… – юна панночка збентежилась і почервоніла.

– Ну, не томи, говори швидше. У мене і без тебе вистачає проблем, – стара роздратовано розглядала непрохану гостю.

– Мені б заміж … – Нарешті вона зібралася з думками і зніяковіло прошепотіла, від чого ще більше почервоніла.

– Бач чого захотіла, – посміхнулася бабуся. – А навіщо тобі?

– Щоб любити когось, – видихнула дівчина і стиснула ніжними руками краї сукні.

– Ха, значить, любити тобі нема кого? – Розреготалася «чаклунка». – Ну, це не проблема, це ми зараз швидко виправимо, – хитро посміхнулася вона і вийшла надвір.

Дівчина озирнулася. У старій хаті було досить затишно. На підвіконнях стояли гарні квіти, а на вікнах висіли чисті фіранки. У грубці щось шаруділо і булькало. Виникало відчуття, що вона повернулася в дитинство, до села до бабусі, де гостювала щоліта.

– На ось, бери, – солодкі думки перервав грубий голос старої, який зовсім не був схожий на приємне щебетання бабусі з дитячих спогадів. – На, люби, – додала бабця і засунула їй у руки маленьке кошеня.

– Але… – спробувала заперечити гостя.

– Все, йди. Нема коли мені тут з тобою розмовляти. І доки не полюбиш, не повертайся! – наказала «відьма» і випроводила наречену, що не відбулася, навіть не давши їй відкрити рота.

Кошеня було худим, облізлим, голодним і брудним. Одним словом – жалюгідним. Звичайно, згодом воно від’їлося і обзавелося красивою густою шерстю, але набуло нових якостей – гордовитість і байдужість до господині. Любити його було непросто, а часом – нестерпно.

Кіт завзято відмовлявся ходити в лоток, драв шпалери, репетував і гасав по всій квартирі. Підстерігав у темряві і кидався на ноги, боляче впиваючись пазурами та зубами. Мітив взуття, одяг, меблі та навіть квіти. Все, що на його думку було не на своєму місці. І як такого кохати? Дівчина намагалася щосили, але кіт у відповідь ще більше шкодив.

– Ось, заберіть назад ваше гаденя, – вона простягла бабці тварину, ледве та встигла відчинити двері.

Жінка з цікавістю глянула на дівчину, що повернулася, хмикнула і запропонувала пройти в будинок:

– Через поріг не передають. Заходь, сідай, розповідай, що в тебе сталося.

Кіт зістрибнув на підлогу і почав привітно муркотіти і люб’язно тертися об ноги «чаклунки», ніби це вона його годувала і виходжувала весь цей час.

– Не можу я такого любити, – поскаржилася гостя. – Мені здається, що йому взагалі не потрібне моє кохання.

– Кохання всім потрібне, – суворо наставила стара, – але заміж заради цього не варто виходити.

– Ой, я заради цього більше й не хочу, – хмикнула, насупившись, дівчисько.

– А заради чого тоді? – Здивувалася і зацікавилася бабуся.

– Я тепер хочу, щоби мене любили! – гордо заявила юна панночка.

Жінка засміялася.

– Знаєш що, голубонько, іди ти на роботу, є у тебе там Вітя, ось він тебе любить без пам’яті. Якщо треба, то хоч місяць з неба дістане, хоч перепливе будь-яку річку.

– Але ж він… – знову спробувала заперечити дівчина.

– Все, йди, не заважай мені. Іди, йди, більше тобі тут робити нема чого, – вкотре сказала як відрізала стара.

Віктор і справді працював із нашою невдачливою нареченою. Щодня дивився на неї закоханими тужливими очима і справді був готовий бігти за нею хоч на край світла, але підійти боявся. Хоча одного разу, неабияк випивши на корпоративі, все-таки зважився і запросив кохану на повільний танець. Хлопець не зміг впоратися з душевними хвилюваннями, тому руки були вологими, липкими та м’якими, а ще тремтіли. “Фу, який неприємний тип”, – з полегшенням подумала дівчина, коли повернулася до свого столу.

Повертаючись від бабки, вона твердо вирішила пересилити себе та спробувати – і запросила Віктора на каву. Побачення закінчилось у нього вдома. Вологими, м’якими та неприємними виявилися не лише руки. «Нічого це не головне. Головне, що він мене любить», – заспокоювала себе дівчина, погоджуючись зустрітись із ним завтра. Потім післязавтра, потім разом відпочити на морі, а там взагалі переїхати до нього на постійній основі.

Дні перетворилися на похмурі, тужливі, нудні та сірі будні. Віктор як вірний песик віддано заглядав у вічі своїй королеві і був готовий виконати будь-яке її бажання. Ще трохи і він почав би приносити в зубах капці. Але бажання зникли. Окрім одного – послати його та втекти подалі.

– Я так більше не можу! – вигукнула з гіркотою дівчина, щойно бабуся прочинила двері.

– Ууу, то ти, люба, сама не знаєш, що хочеш, – пробурчала стара, не запропонувавши цього разу увійти до будинку.

– Ось що зроби: переїжджай ти назад до себе додому і гарненько подумай наодинці чого тобі хочеться, а чого не хочеться. Що подобається, а що гидко. Хто ти і як живеш. Навіщо ти живеш? Що твоє, а що чуже, нав’язане суспільством. Своє залиши собі, а мотлох всякий, сміття, на ось, мітлою мети, – з цими словами стара вручила мітлу стала постійній гості.

– І ось ще що, запам’ятай, кохання – це не почуття, а чеснота. Любити це робити, а робити це віддавати, а віддавати треба не зайве, а від себе, зсередини, а в тебе там нічого немає.

– Як це … – Спробувала посперечатися дівчина, взявши мітлу в руку.

– Так це. Все, нема коли мені тут з тобою язиком тріпати. Тьху, заговорила. Іди, – вилаялася бабця і зачинила двері.

Насамперед, повернувшись додому, дівчина зібрала і викинула всі свої старі речі, які вже кілька років припадали пилом у шафах. Слідом за ними вирушив на смітник пошарпаний життям журнальний столик, який був страшенно незручний і немодний. Потім у сміттєвий контейнер потрапило все, що могло ще знадобитися в нагоді, але, швидше за все, ніколи б уже не знадобилося.

Туди ж послідували старі журнали з «правильними» порадами щодо побудови «правильного» життя та потворні штори, які давно дратували, але ідеально підходили за якимись сумнівними фен-шуйськими правилами.

У процесі збирання виявилося багато непотрібних, зайвих, марних і нікчемних речей, розкладених по поличках, скриньках і коробочкам, розпханих по кутах і шафах, що зберігаються на кухні та у ванній кімнаті. Всі вони теж були винесені на смітник. А слідом за барахлом вирушила й бабчина мітла, яка стояла біля дверей і постійно заважала під час збирання.

Опинившись у порожній, просторій та світлій квартирі, дівчина помітила свій дитячий малюнок, який довгі роки висів на стіні. Змахнувши з нього пилюку, вона з сумом згадала, що давно не малювала. Фарби і кисті знайшлися на колишньому місці, вони ніби чекали на неї весь цей час, сховавшись за скрипучими дверцятами старого комода. Передчуваючи давно забуте задоволення, вона занурила в фарбу пензель.

Коли малюнок практично закінчився, у двері зателефонували. На порозі стояв високий симпатичний молодий чоловік. Дівчина уважно подивилася на нього своїми величезними смарагдовими очима, ляснула довгими віями, але нічого не змогла сказати. У цю хвилину всередині щось перевернулося.

Вона несподівано зрозуміла, що ніякої долі немає, чудес не буває, і нічого не вирішено наперед. Ніхто не може змінити її життя. А бабка – це просто бабка, якій зовсім начхати на її проблеми. Їй немає жодної справи – зустрічається вона чи розлучається, любить когось чи ні, розлучається чи виходить заміж. Їй абсолютно байдуже. Вона просто заробляє гроші, користуючись людською наївністю та довірою. Збіг. Нічого більшого. Лише простий збіг. Не можна приписувати грандіозне космічне значення дрібним подіям земним.

Вони ще довго продовжували тонути в очах один одного, поки нарешті молодик не перервав мовчанку, що затяглася.

– Скажіть, це не ваша мітла? – поцікавився він з легкою усмішкою, простягаючи бабчин інструмент для підмітання сміття.

– Моя, – тихо відповіла дівчина. – Хочете зі мною політати?

– Хочу, – скромно кивнув чоловік.

У принципі він міг би нічого не відповідати.