Ах, ти старий злодій, віддавай курку! Як злодій помирив дідуся з бабусею

– Маруся! – гучний бас змусив бабусю Марію розігнутися і перервати прополювання грядок. Так і є! Її сусід Іван знову чимось незадоволений. Після смерті дружини він увесь час був чимось чи кимось незадоволений. Оскільки Марія була його найближча сусідка, то й буркотіння старого діставалося найбільше їй.

-Ну Що знову, Іване? – прокричала вона у бік сусідського будинку і відразу здригнулася від голосу над вухом.

-Чого чого! – Дід стояв поруч і тряс куркою, що відчайдушно волала. – Знову твої кури, будь вони не ладні, до мене в город забралися! Ще раз побачу – на суп заберу!

-Та який же у тебе город?! – розлютилася від такої перспективи Марія. – Одні лопухи та картопля! Так мої кури тобі ще й добро роблять – колорадських забирають!

-Лопухи?! Лопухи?! – Іван аж підстрибнув. – Та в мене тютюн сортовий, а не лопухи! Та мені за нього на базарі знаєш скільки дадуть?

-Та чого ті там дадуть? – Дедалі більше заводилася Марія. – Кому потрібний сухостій? Всі вже давно на цигарки з фільтром перейшли!

-Я тебе попередив, Маруся! – старий раптом злякався сусідки. Зазвичай вона не була такою войовничою і неохоче лаялася з ним, а тут… Іван відпустив курку і, всім своїм виглядом висловлюючи зневагу, сплюнув на землю і пішов геть. ” І що це раптом на неї знайшло? Трапилося щось, а я тут зі своїм тютюном! Та й не клюють курки цей тютюн …”

Наступного дня Івана розбудили сильні удари у двері та гучні крики за вікном.

-Ах Ти паскудник! – в істеричному крику дід впізнав Марію. – Та я тобі за курку! Та я зараз весь твій тютюн отрутою забризкаю!!!

-Ти чого, Марусю, грибів об’їлася? – Іван, на ходу натягуючи одяг, вискочив на ґанок. -Яка курка ???

-Моя! Не твоя ж! – Баба вказала на купу пір’я поруч із суміжним з її городом парканом. – Все-таки випотрошив курочку! Ану показуй, ​​що вона наробила, що ти її, старий хрич, життя позбавив!

І Марія рвонула на город, до грядок Івана. Старий кинувся за нею. Вони обійшли все нехитре господарство, але ознак курки, окрім паркану, так і не виявили.

-Не чіпав я твоїх курей! – Діда інспекція його городу задовольнила і він став спокійнішим від раптового нападу. – Бачиш? Я сьогодні і з дому ще не виходив! На інших гріши! Чи мало в селі охочих позаратися на чуже добро! Я того багато і не саджу, бо воювати не хочеться.

-Що? –  Марія вперлася руками в боки. – Та ти перший скандаліст на селі!

– Чому це? У рукопашну я не полізу – старий став!

-А ну, покажи-но, старий, мені свій холодильник! –  Марія попрямувала до хати сусіда.

-Це ще навіщо? – не зрозумів той.

-Може ти мені тут зуби замовляєш, а у самого в морозилці моя курочка підмерзає!

-Так будь ласка! – сплюнув Іван і попрямував за сусідкою.

Інспекція кухні також нічого не дала.Марія, бурмочучи собі під ніс щось неприємне про сусіда, попрямувала до себе.

Пройшов тиждень. Вранці, випускаючи курок на прогулянку, баба за звичкою перерахувала всіх і ойкнула: знову не вистачало однієї курки!

-Та щоб тебе! – тупнула вона ногою і вирушила на з’ясування стосунків. Цього разу їй пощастило: двором сусіда плив запах вареної курятини. – Ах ти плешивий чорт! – закричала старенька і схопила перше, що потрапило під руку.

– Маруся! Ти, що зовсім здуріла? — витріщив на неї очі Іван, підхоплюючись з-за столу, на якому стояла миска з супом, що димився.

-Отже, моєю курочкою ласуєш? – потрясаючи над головою мотикою, Марія кинулася за злодієм.

-Та з чого твоєю? – репетував, бігаючи навколо столу Іван. – Я її в “Сільпо” купив! Сьогодні! Не віриш – подивися! Відрізниш покупну від своєї-то?!

Баба кинулася до каструльки, що стояла на електричній плитці. Бризнула кришка.

Через хвилину старенька сиділа на табуреті і голосила:

-Та що це? Та як це? Ну що вони під землю чи провалюються?

-А ну гайда! – Іван хитнув головою і подався геть з дому. Марія попленталася за ним. Він дійшов до паркану, де знову валялося кілька пір’їн і уважно оглянув усе. Ні слова не кажучи, попрямував до будинку сусідки, де пройшов прямо до курника. Обійшовши навколо курника, він поманив пальцем бабу.

-Глянь!

Прямо під задньою стіною виднівся невеликий лаз, від якого йшла ледве помітна стежка до паркану, а там, уздовж тину у бік лісу.

-Не я твоїх курей тягаю, а звірятко якесь лісове!

Марія низько нахилила голову, боячись подивитися сусідові у вічі.

-Ти Пробач мені, Іване ! Адже не бувало раніше, щоб звір лісовий у село шастав! – пошепки говорила баба. Вони сиділи з сусідом у курнику, в засідці, як і останні кілька ночей. У руках у Івана була рушниця.

-Та як це не було? – так само пошепки заперечив старий. – Бувало! Тільки люди підлоги перевіряють, а в тебе, мабуть, як сарай поставили так і все! Зараз ось дощок привезуть і я тобі тут таку підлогу зроблю – ніхто не пробереться!

Марія мовчки похитала головою і раптом завмерла. В отвір під стіною просунулась спочатку гостренька мордочка, а потім і саме звірятко з пухнастим хвостом.

-Ось і твій злодюжка! – усміхнувся Іван і скинув рушницю.

-Івасю, а може не треба? – Марія схопила сусіда за руку. – Хоч і злодюжка, а он який симпатичний!

Звірятко, почувши сторонні звуки, кинулося до рятівного отвору і зникло.

-Добре, сусідко, є в мене десь безхазяйна фанерка. Поки їй заб’ю.

З того часу Марія з Іваном стали добрими сусідами. Бабуся пригощала діда домашніми пирогами та яйцями, а той допомагав їй по господарству.