— А ну йди звідси разом зі своєю дівчиною! – закричала свекруха на свого сина

Spread the love

Чоловік мій від мене пішов, залишивши з піврічною дитиною на орендованій квартирі, забравши з собою всі гроші.

Лариса Борисівна, свекруха моя, дізнавшись, відразу прилетіла до мене, і командним голосом скомандувала:

— Так… швидко збирайся, поїхали. До мене додому.  Житимете у мене .

Мені було незручно, я намагалася навідріз відмовитись. У нас із нею була “війна”, ось уже кілька років. І ніхто один одному не говорив нормального, доброго слова. І ось – тільки вона мені зважилася допомогти , дізнавшись про моє становище.

А рідна мати для мене не мала місця. З мамою живе моя старша сестра, то мама танцює під її музику, адже й сестричка теж проти мене…

– Дякую, Ларисо Борисівно, я прийму Вашу пропозицію, – опустивши голову, прошепотіла я. Це став єдиний момент, коли я їй подякувала .

– Годі тобі! Ти мені не чужа, – махнула рукою, взявши на руки мою дочку. — Ну, красуне моя, підемо, мамі треба збиратися, а заважати ми їй не станемо. Поїдемо до мене жити, моя ягідка? Звісно ж поїдемо! Ми гулятимемо з тобою по парку, я читатиму тобі казки і готуватиму різні смаколики!

Не могла в це повірити, як Лариса Борисівна говорила з донькою , адже про дитину вона говорила, що це не від її сина, ніколи до неї не підійде.

Я зібралася і ми поїхали до неї. Лариса Борисівна виділила нам більшу кімнату, а сама розташувалася в меншій. Подивилася я на неї здивовано, а вона каже:

— Чого так дивишся? Малій більше місця потрібно, не сьогодні – завтра вже поповзе, а мені і цього вистачить. Влаштовуйтесь, скоро вечерятимемо… Мені вона приготувала овочі, і відварила шматок курки. У холодильнику вже було багато дитячого харчування .

— Не час пробувати повноцінне харчування, як ти вважаєш? Якщо тут щось не те, купимо інше харчування, ти скажи, не соромся, – з усмішкою сказала Лариса Борисівна.

Ось тут то я й розплакалася! Я не думала, що вона має таке добре серце. Адже ніхто так до мене та доньки не ставився, як вона. А я її вважала своїм найпідступнішим ворогом …

-Заспокойся, моя дівчинко. Я сама Льошу виховала, без чоловіка, він, паразит втік від мене, коли синові і року не було. Поревіла і вистачить!

— А те, що Льошка таким став, то я сама винна в цьому. От і виправлятиму його помилки. Іди умийся, і спати!

Ось і доньці виповнився рік. Відзначали утрьох. Уклавши дитину, ми пили чай і розмовляли . Як раптом, подзвонили у двері…

– Привіт, ма! Ось, знайомтеся, це Валя, а це моя мати – Лариса Борисівна. — Ми поживемо в тебе півроку, бо грошей немає житла знімати, та й з роботою в мене ніяк… Почувши його голос — я побіліла. А раптом вона їх залишить, а мене вижене.

— А ну йди звідси разом зі своєю дівчиною! – закричала свекруха. – Ти свою дружину кинув з дитиною, до нитки обібрав її, і не подумав, як на орендованій оселі вона житиме! А? Топайте, совісті ні грама! А ти, Валю, придивися до нього, може і тебе така ж доля чекає ! Сказала і зачинила двері…

Як же я була не права, як я помилялася з приводу свекрухи, і дуже шкодую, що колись з нею ворогувала. Адже вона для мене тепер, справжнісінька мати! Так ми жили в неї 7 років, усі разом.

Потім було моє весілля. Донька пішла до школи, а скоро має народитися хлопчик , появу якого, Лариса Борисівна чекає з великим нетерпінням!