Я чесно два роки намагалася налагодити стосунки з дочкою чоловіка від першого шлюбу, але в ці новорічні канікули вона мене допекла остаточно та безповоротно. Скінчився мій терпець, більше її в нас дома не буде

Spread the love

Коли ми з Андрієм познайомилися, у нього за плечима вже був невдалий шлюб та десятирічна дочка. У розлученні він на той момент був уже років зо три, так що називати мене розлучницею не вийде за всього бажання. Там все розвалилося до мене без моєї участі.

Зустрічалися ми недовго, одразу вирішивши розписатися. Перший рік чоловік не наполягав на моєму неодмінному спілкуванні з його дочкою, я теж не рвалася. Навіщо мені спілкуватися з чужою дитиною, яка вже вороже до мене налаштована.

А що дівчинка налаштована вороже я знала. Там мама з бабусею дуже постаралися навіяти їй, що у тата тепер нова сім’я, тому тепер він не зможе забезпечити їй всі хотілки.

То була чиста правда. Після весілля була серйозна розмова із чоловіком про те, що не діло майже всю зарплату спускати на дитину. Заробляє чоловік добре, офіційно платить аліменти, а ще любив без роздумів купував усе, на що вказував пальчик дочки. Мене це не влаштовувало, бо в сім’ю чоловік приносив жалюгідні рештки, яких ні на що не вистачало.

Нам вдалося дійти компромісу і грошове забезпечення Діани було урізане в частині “непередбачуваних витрат”. Андрій платив аліменти, купував на свята дорогі подарунки, без писку оплачував якісь поїздки, але бездумно тринькати гроші на доньку таки перестав.

Чимало тому сприяла моя вагітність. Чоловік зрозумів, що незабаром у нього з’явиться ще одна дитина, яку треба буде забезпечувати. Ніхто не вимагав, щоб він заради нової дитини забув про дочку, але міру таки знати треба.

Коли народився син, Андрій спалахнув ідеєю, щоб діти дружили між собою. Мені ця ідея здавалася приреченою на провал – по-перше, дуже велика різниця у віці, по-друге, Діана заздалегідь негативно налаштована до брата, адже це через нього вона не може тепер крутити тата на гроші так, як звикла.

Я спробувала чоловікові м’яко пояснити це, але той уперся і все. Говорив, що йому це дуже важливо, адже вони обоє його діти, він любить їх однаково, до того ж вони рідні. В результаті я пішла на поступки, коли синові було вже близько семи місяців. Діана почала приходити до нас у гості, щоб “пограти з братиком”.

З цього моменту мені хоч-не-хоч довелося спілкуватися з дівчинкою, не могла ж я ходити повз неї, як біля порожнього місця. Але спілкування у нас не складалося. Діана, науськана мамою та бабусею, сприймала мене в багнети.

Потім я помітила, що вона по дрібницях підгаджує – то мої духи “випадково” розіб’є, то в салатник також “випадково” всипе майже всю сільничку, то брудними руками пройдеться по моїй шубі.

Чоловік все списував на випадковість, але по хитрому обличчю Діани було ясно, що жодними випадковостями там і не пахне – лише бажання нашкодити. Але це я все мужньо терпіла, поки на цих новорічних канікулах Діана не перейшла межу.

Після нового року Андрій забрав доньку на три дні, доки її мама кудись вирішила з’їздити. Я в новорічні канікули бачити її не хотіла, але що тепер вдієш, привів так привів. Довелося заздалегідь морочитися з пошуком подарунка для неї. Чоловік відхрестився, сказавши, що не розуміється у дівчачих штучках.

Поки Діана була в нас вдома, я звернула увагу, що син почав частіше плакати і вередувати. Спочатку не могла зрозуміти, з чим це пов’язано, а потім побачила, як дівчинка штовхає його, щипає нишком.

У свої майже тринадцять років вона вже мусить розуміти, що добре, що погано і що робити не можна. Я відреагувала бурхливо, підвищила на неї голос, а у відповідь почула, що вона взагалі бажає нам здoxнути, адже тоді ми не будемо забирати час і гроші її батька. Як я втрималася, щоб не вкотити їй ляпaс, не знаю, мабуть, бо руки були зайняті.

Чоловік при розмові, само собою, не був присутній. Я розповіла йому пізніше, але він не повірив, Діана, звичайно все заперечувала. Доводити щось я не бачу сенсу. Я просто сказала, що це був останній раз, коли вона гостює. Більше я такого не дозволю. Зібрала сина та поїхала на пару днів до батьків.

Повернувшись додому, знайшла надутого скривдженого чоловіка, який вважає, що я просто намовляю на його дочку, адже вона так щиро ридала і клялася, що такого не було.

Я плакати і в чомусь присягатися не збиралася. Слово було сказано – ноги її в нашому домі не буде. А якщо чоловік вважає інакше, то буде розлучення, мені здоров’я мого маленького сина набагато важливіше.